четвер, 17 грудня 2015 р.

Высший командный и руководящий состав ГРУ CCCP.


Инфа на сайте https://www.proza.ru/2010/12/31/1051

В следующем списке приведены имена самых значительных старших офицеров ГРУ, где возможно, с официальными званиями. Он сопровожден алфавитным списком некоторых известных оперативных офицеров, работающих во всем мире под прикрытием.
Генерал армии Ивашутин, Петр Иванович, заместитель начальника Генерального штаба Советских Вооруженных Сил. Начальник ГРУ. Официальные псевдонимы "Товарищ Михайлов", "Дядя Петя". Первый псевдоним используется также для связи со всей военной разведкой.
Генерал-полковник Лемченко, Кир Гаврилович. Представитель ГРУ в Центральном Комитете Партии. "Папа римский".
Генерал-полковник Павлов Александр Григорьевич, первый заместитель начальника ГРУ.
Адмирал Бекренев, заместитель начальника ГРУ.
Генерал-полковник Зотов Аркадий Васильевич, заместитель начальника ГРУ, начальник информации.
Генерал-полковник Мещеряков В.В. заместитель начальника ГРУ, начальник Военно-дипломатической академии.
Генерал-полковник Изотов С.И., начальник отдела кадров ГРУ.
Генерал-полковник Сидоров Е.И.

Генерал-лейтенанты и вице-адмиралы (около двадцати)
Генерал-лейтенант Долин Г.И., начальник Политического управления ГРУ.
Генерал-лейтенант Гуренко Вячеслав Тихонович, начальник Центра подготовки нелегалов.
Генерал-лейтенант авиации Шаталов Владимир Александрович. Представляет ГРУ в Центре подготовки космонавтов.
Генерал-лейтенант Колодязный Борис Гаврилович, заместитель начальника ГРУ по внутренней безопасности.
Генерал-лейтенант Милштейн Моше. Заместитель начальника ГРУ по дезинформации. Бывший нелегал и автор особо секретной службы Благородного обслуживания. Кодовое имя "Товарищ М", "Михаил М".
Генерал-лейтенант Костин П.Т., начальник Третьего управления ГРУ.
Генерал-лейтенант инженер Палый А., начальник Шестого управления ГРУ.
Генерал-лейтенант Гонтарь, начальник Седьмого управления ГРУ.
Генерал-лейтенант Драчев И.М.
Генерал-лейтенант Козлов М, начальник Пятого (?) направления ГРУ.
Генерал-лейтенант Беркутов С. , информационного обслуживания.
Вице-адмирал Рожко Геннадий Александрович.

Генерал-майоры и контр-адмиралы (около 125-ти)
Генерал-майор авиации Чижов Михаил Терентьевич.
Контр-адмирал Калинин Валерий Петрович.
Генерал-майор авиации Кучумов Александр Михайлович.
Генерал-майор Шитов
Контр-адмирал Клюзов Серафим Тимофеевич.
Генерал-майор Баранов Александр Васильевич.
Генерал-майор Лялин Михаил Амосович.
Генерал-майор Беляев С.В., начальник разведки Группы Советских войск в Германии.
Генерал-майор артиллерии Любимов Виктор Андреевич.
Генерал-майор Гончаров Геннадий Григорьевич.
Генерал-майор Хомяков Александр Сергеевич.
Контр-адмирал Козлов Андрей Николаевич.
Генерал-майор Михайлов Борис Николаевич.
Генерал-майор Зимин Валентин Яковлевич.
Генерал-майор Андрианов В., спецназ.
Генерал-майор авиации Микрюков Л.
Генерал-майор Глазунов Н.
Контр-адмирал Смирнов М.

Ведущие офицеры ГРУ:
Абрамов Владимир Михайлович
Байлин Владимир Иванович
Белоусов Николай Михайлович
Белоусов Константин Николаевич
Блинов Борис Афанасьевич
Барсуков
Борисов Геннадий Алексеевич
Бородин Виктор Михайлович
Буденный
Бородинский Петр Федорович
Бубнов Николай Иванович
Бутаков Илья Петрович
Демин Михаил Алексеевич
Денисов
Доронкин Кирилл Сергеевич
Егоров Анатолий Егорович
Ермаков Александр Иванович
Ершов Юрий Алексеевич
Евдокимов Сергей Васильевич
Фекленко Владимир Николаевич
Филатов Анатолий
Генералов Всеволод Николаевич
Герасимов
Капалкин Сергей Васильевич
Кашеваров Евгений Михайлович
Козыпуцкий Глеб Сергеевич
Ловчиков Василий Дмитриевич
Лавров Валерий Алексеевич
Лемехов Дмитрий Александрович
Лобанов Виталий Ильич
Логинов Игорь Константинович
Морозов Иван Яковлевич
Мякишев Алексей Николаевич
Недозоров Валентин Викторович
Носков Николай Степанович
Осипов Олег Александрович
Павленко Юрий Кузьмич
Петров Николай Кириллович
Пивоваров Олег Иванович
Поляков Борис Алексеевич
Попов Геннадий Федорович
Потапенко Леонид Терентьевич
Поцелуев Евгений Александрович
Путилин Михаил Семенович
Ратников Валентин Михайлович
Радионов Александр Сергеевич
Романов Анатолий Александрович
Рубанов Александр Николаевич
Салехов Юрий Николаевич
Савин Виктор Григорьевич
Селунский Валентин Иванович
Семенов Александр Александрович
Сергеев Юрий Павлович
Шепелев Виктор Петрович
Шипов Владилен Николаевич
Соколов Виктор Александрович
Стрелбицкий Владимир Васильевич
Студеникин Иван Яковлевич
Сухарев Георгий Николаевич
Суворов Георгий Борисович
Умнов Валентин Александрович
Ветров Юрий Павлович
Вилков Борис Николаевич
Виноградов Феликс Васильевич
Вольнов Владимир Григорьевич
Волокитин Владимир Иванович
Вотрин Сергей Иванович
Выборнов Иван Яковлевич
Якушев Иван Иванович
Юрасов Виктор Владимирович
Желаннов Владимир Михайлович
Жеребцов Александр Васильевич
Жернов Леонид Андреевич
Журавлев Иван Михайлович
Зотов Виктор Николаевич

Приложение C
Примеры некоторых операций ГРУ
Вместо того, чтобы разбавлять текст примерами, я объединил яркие эпизоды офицеров ГРУ, вскрытых в ходе операций за границей, как сообщалось в прессе. Число офицеров, задержанных и высланных и характер их действий, показателен для мощи и масштаба ГРУ.
Канада и Соединенные Штаты
В июне 1980 канадцы потребовали высылки трех советских должностных лиц посольства - капитана Игоря А. Бардеева, полковника Е.И. Алексаньяна и шофера Соколова. Они вовлекали в свою деятельность неназванных лиц, занимающих должности с доступом к государственным секретам США, установили контакт с советским посольством и ставили задачу на получение информации. Советские должностные лица поддерживали тайный контакт с американским гражданином в течение нескольких месяцев.
Франция
В октябре 1979 был выслан из страны военно-морской и воздушный атташе советского посольства во Франции Владимир Калик. Он был офицером ГРУ, работающий во французских военных кругах и находился в контакте с фирмой, специализирующейся на военных поставках. В 1979, на приеме в другом посольстве, он случайно встретил молодого француза, работающего в отделе вооружения важной организации, которая проводила обучение по безопасности Министерства обороны. Калик стремился поддержать контакт с французом и предложил ему большую сумму за документы с его места работы. Он также стремился узнать подробности о другой организации, где работал француз. Калик был арестован в момент, когда он собирался получить от француза документы о французском оружии.
В феврале 1980 были высланы советский консул и его заместитель в Марселе. Они были задержаны французскими властями между Тулоном и Марселем с портфелем, в котором был план самолета-истребителя Мираж 2000. Их только что вручил ему агент.
Травков прибыл в 1977. Область Марселя и Боуш ди Рона содержит много сооружений и объектов, представляющих оборонный интерес. Травков официально занимался "'научными объектами, связанными с портом и аэропортом". И это занятие позволяло ему встречаться с людьми, работающими в аэронавигационной области, и посещать эти фирмы и учреждения. Травков получил копии папок на людей, выполняющих оборонный контракт, и использовал эти сведения, чтобы создать сеть информаторов. Во время ареста Травкова были задержаны четыре француза. Травков также интересовался реактивным близнецом - Миражом 4000, который использовал такой же двигатель, как и Мираж-2000.
Советский пресс-атташе заявил, что французские действия это провокация полиции, но документы были, конечно, подлинные. Несколько дней спустя Фролов, офицер КГБ, тоже был вынужден покинуть Францию. Он был в Марселе в течение двух лет и ранее направлен в Париж. Его работа, подобно Травкову, давала возможности встречать разных людей, и он максимально использовал это. И Травков, и Фролов были представительными, очаровательными личностями, у которых было много друзей.
Великобритания
Анатолий Павлович Зотов, советский военно-морской атташе в Лондоне, был выслан в декабре 1982 после попытки создания агентурной сети для сбора информации о системах оружия и электронных аппаратных средствах ЭВМ, используемых в Королевском флоте во время кампании за Фолклендские острова. Его интересы также простирались на ядерные субмарины Королевского флота.
Япония
Отставной японский генерал-майор, Юкишира Мянага был арестован в Токио в январе 1980. Он был агентом ГРУ, чьим офицером на то время был полковник Юрий Козлов, военный и воздушный атташе советского посольства. Мянага был завербован как агент в 1974 одним из предшественников Козлова. Он был оснащен и проинструктирован о различных средствах тайной связи, включая особые шифры для использования по радио. Мянага и два других офицера японских наземных сил самообороны были впоследствии приговорены к длительным срокам заключения за разглашение военных тайн.
Норвегия
Валерий Моисеевич Месропов служил в Норвегии как инженер российской фирме в Драммене, как представитель Станкоимпорта с 1968 по 1970. Месропов, который не был дипломатом, был арестован в 1970 по подозрению в разведывательной деятельности и, наконец, выслан из Норвегии из соображений безопасности в сентябре 1970.
Игорь Иванович Защиринский служил в Норвегии с 1974 до 1977 как представитель в составе советской торговой делегации многих советских импортно-экспортных организации. Он занимался тайными операциями для получения информации и изделий научного-технического характера, включая материал, классифицируемый как высшие секреты. Он был объявлен персона нон грата 28 января 1977.
В июне 1983 подполковник Загребнев был выслан из Норвегии. Он был военный атташе в посольстве в Осло, и посетил военный район на севере Норвегии, где попытался подкупить норвежского офицера для передачи секретной информации.
Испания
Олег Чуранов, директор Аэрофлота в Мадриде, был арестован в феврале 1980, обвиненный в шпионаже в пользу Советского Союза. Его эпизод был частью другой высылки шести должностных лиц, которые уже уехали. Предполагалось, что Чуранов купил планы некоторого авиационного электронного оборудования.
"Продавец", который был сотрудником испанских секретных служб, считался сотрудником испанской фирмы. Чуранов был инженером, который представлял Аэрофлот в Канаде до прибытия в Испанию. Он был очень популярен среди работников и пилотов в Мадридском аэропорту, где проявлял интерес к радиочастотам и инструкциям безопасности в аэропорту. Однажды он пытался уговорить испанского пилота провести его на американский аэропорт в Турине. Испанская служба безопасности заявила, что Чуранов был членом ГРУ.
В мае 1982 новый директор Аэрофлота в Испании с другим сотрудником был так же выслан за шпионаж. Василий Федорин и Владимир Тертишников были обвинены в попытке получить информацию о поставках американских военных материалов в Испанию у испанских изготовителей оружия.
Швеция
В марте 1979 Стиг Берглинг, шведский полицейский инспектор и офицер запаса был арестован в Израиле. Он был агентом ГРУ несколько десятков лет. В январе 1969 начал службу в полицейском управлении, а в 1971-75 уволился, чтобы служить в Министерстве обороны на должностях, связанных с ООН. Берглинг имел доступ к информации о сотрудниках полицейской безопасности и организации контрразведки, о защите государственных учреждений и шведских планов безопасности. Он имел радио для получения сообщений от ГРУ, а также использовал микроточки. Он поддерживал контакты со своим офицером в ряде стран, особенно Ближнего Востока, пройдя подготовку в Восточном Берлине.

неділя, 11 жовтня 2015 р.

Бої за Савур-Могилу влітку 2014 року



Бої за Савур-Могилу влітку 2014 року — бої між українською армією і проросійськими терористичними угруповуваннями самопроголошених ДНР та ЛНР в ході війни на сході України за розташований в Шахтарському районіДонецької області курган Савур-Могила (278 м), в ході яких висота була звільнена від терористів. Стратегічна важливість висоти пов'язана з тим, що вона підноситься над прилеглими степовими просторами, дозволяючи контролювати велику ділянку кордону України з Росією. З вершини кургану проглядається територія радіусом в 30-40 кілометрів.
За час, протягом якого висота контролювалась терористами, вона була перетворена на укріплений пункт, який дозволяв терористам контролювати постачання південного угруповання Збройних сил України[1] та коригувати обстріли цього угрупування з території Росії.
Упродовж боїв у червні-серпні 2014 меморіальний комплекс отримав значні пошкодження. Повалилася фігура солдата, її уламки розсіяні. Сильно постраждали пілони, барельєфи і сам обеліск, який отримав ряд наскрізних пробоїн.[2]

Хронологія подій

Червень-липень

5 червня 2014 на південь від висоти українські війська за підтримки авіації вели бої з терористичними угрупуваннями, які намагалися прорватись в Україну з території Росії в районі митного пункту Маринівка, напад був відбитий[3]8 червняозброєні формування терористів зміцнилися в місті Сніжне[4], на північ від висоти.
12 червня, зважаючи на необхідність повернення контролю над кордоном з РФ з метою унеможливлення потрапляння на територію України терористичних угруповувань, військової техніки та забезпечення українські війська на півдні Донецької області перейшли в наступ вздовж кордону з Росією. В районі висоти відбувся бій, коли збройні формування терористів атакували колону українських військ 79-й бригади2 липня українські війська розпочали штурм висоти[5]3 липня секретар РНБО Андрій Парубій повідомив, що за результатами масованих артилерійських ударів сил АТО на стратегічній висоті Савур-Могила знищений опорний пункт бойовиків, знищено зенітну установку терористів і крупнокаліберний кулемет[6].
Бій під Савур-Могилою 12 червня 2014 р. – перший бій між українськими військами та сепаратистами так званої ДНР та ЛНР, за стратегічно важливий об’єкт в Донецькій області, в рамках літньої кампаніїАнтитерористичної операції на Сході України. Для оволодіння висотою українське командуванняЗбройних сил України стягнуло підрозділи 79-ї окремої аеромобільної бригади та 3 полку спецпризначення. Протистояв їм, за даними керівників сепаратистів, звідний підрозділ батальйону «Восток». Близько 7 ранку українські військові вийшли на позиції для атаки. О 8 годині почалась артилерійська підготовка. Про присутність сепаратистів безпосередньо в районі обеліска інформації не було, так як розвідка була проведена незадовільно. Колона техніки 79-ї окремої аеромобільної бригади (1-ша гаубична батарея і військовослужбовці з 1-го і 2-го батальйонів) та 3-го полку спецпризначення висунулася до висоти, щоб закріпитися на ній. Об 11-00 колона була раптово атакована у чистому полі на підступах до монументу. За чотири години запеклого збройного протистояння підрозділам ЗСУ не вдалось оволодіти висотою. В ході бою українською стороною було також використано два гелікоптера, які завдали кілька потужних ударів по сепаратистам. Послідовні атаки на позиції сепаратистів не дали результату, внаслідок чого українські десантники змушенні були відійти в район КПП "Маринівка". У бою були поранені 12 військовослужбовців, 2 загинули. Також, випадково опинилися в районі бою та загинули троє цивільних та був поранений підліток. Втрати сепаратистів невідомі. Надалі командуванням Збройних сил України було вирішено обійти цей об’єкт з півночі, аби вивести сили на лінію Дяково-Зеленопілля-Должанський. Мета – перекрити кордон з Росією і припинити неконтрольований рух людей та військової техніки через нього. В подальшому, протягом липня-серпня, ЗСУ робили ще декілька спроб оволодіти Савур-Могилою.
28 липня начальник Генштабу ЗС України Віктор Муженко повідомив про взяття Савур-Могили під контроль Збройних сил України[7]28 липня 2014 року сили АТО взяли під контроль Савур-Могилу[8][9] та розблокували війська АТО. Бої за висоту тривали і в наступні дні, при цьому відомостей про ситуацію надходило вкрай мало. 9 серпня сепаратисти остаточно залишили Савур-Могилу. Звідси терористи, довгий час до взяття висоти, обстрілювали українських військових та ряд населених пунктів.

Серпень

5 серпня загинув в ході штурмових дій підрозділами 25-ї бригади у боях за Савур-могилу радіотелефоніст старший солдат Юрій Пріменко.
7 серпня миколаївські десантники встановили на Савур-могилі пам'ятний знак на честь загиблих в боях за Україну[10].
8 серпня при зачистці після зайняння приміщень терорист у засідці вистрелив з близької відстані старшому солдату 51-ї бригади Артему Карабану в груди, куля пройшла над захисною пластиною бронежилета. Мі-8 намагався забрати поранених, його підбили терористи. Врешті вдалося вивезти військовим автомобілем, серце Артема зупинилося на під'їзді до Амвросіївки.
12 серпня розвідники полковника Ігоря Гордійчука із групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-могилу, перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочали коректування артилерійського вогню. Для знищення українського загону використовуються російська артилерія та загони найманців з бронетехнікою. Постійними артнальотами виведена з ладу система зв'язку, Гордійчук продовжував коректувати вогонь по телефону; майже щоденно відбувалися штурми терористами Савур-могили. Гордійчук був неодноразово контужений, позицій не покинув, тільки в бліндажі «відключався», потім знову приступав до виконання обов'язків. Було відбито 6 нічних штурмів. 18 серпня запланована ротація захисників Савур-могили, операцією керував полковник Петро Потєхін, на той час український загін від ближніх підрозділів відділяло понад 30 кілометрів. Потєхін повів на Савур-могилу 8 вояків 25-ї повітряно-десантної бригади (в тому числі рядовий Денис Міщенко) та 17 добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони підполковника Олександра Мельниченка, до них приєдналася група артилерійських коректувальників, з ними рухався БМП 28-ї механізованої бригади та БТР 3-го полку спецназу.
Після ротації групи «Крим» Гордійчук лишився на Савур-могилі та продовжував коректування вогню. Сержант Центру розмінувань Сергій Бруска при виконанні завдань по розмінуванню Савур-Могили під обстрілами противником — незаконні збройні формування і військові підрозділи Російської Федерації — з РСЗВ БМ-21 «Град» та мінометів, зазнав осколкового поранення правої руки, однак продовжував виконувати завдання на протязі двох діб, доки не виконав роботу в повному обсязі. На Савур-Могилі кам'янецькі сапери перебували з 18 по 24 серпня, відходили по російських тилах 60 кілометрів та наприкінці потрапили в «гуманітарний коридор» під Іловайськом.
19 серпня під час масованого нальоту полковник Потєхін важко поранений, загинув десантник Володимир Кандела, поранених евакуювали. 20 серпня під час артнальоту й атаки знекровлений підрозділ 51-ї бригади відходить з Петровського, коректування велося по мобільних телефонах, з цього дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили знаходилися в повній ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.
21 серпня 2014 року стела зазнала руйнівного впливу артилерії та остаточно впала.[11]
Вдень 23 серпня російські війська починають наступ на південному відтинку фронту сектора «Д», 24-го вранеці «Сумрак» продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися — їй прийшлося відійти від Савур-могили під російськими ударами. 24 серпня відбувається черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили, атака відбита із чисельними втратами противника.
Бійці говорили Гордійчуку про недоцільність утримання висоти в аж такому глибокому тилу противника, однак він не збирався відходити без наказу. Наказ про відхід надійшов пізно ввечері 24 серпня, на той час Савур-могила була в щільному кільці — машина 3-го полку спецназу, котра прорвалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями в Петровському. Пораненого Івана Журавльова полонили, решту ранених найманці добили; загинув Темур Юлдашев («Тренер»).
Гордійчук віддає наказ про відступ вночі 25 серпня після 12 діб оборони Савур-могили; група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектору «Б» генерала Хомчака під Іловайськом. Група пройшла по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям.
Розвідувально-штурмове відділення 40-го батальйону територіальної оборони капітана Андрія Вовкуновича виходило у боях з оточення бойовиків з-під Савур-Могили, де вели бої 2 тижні. Група потрапила в оточення, коли терористично-російські сили зайняли Амвросіївку. Відходили без важкої техніки — пішки, у формі, зі зброєю, використовували тактику заплутування — робили вигляд, що йдуть в один бік, рухалися у інший. Група з 21 вояка пробиралася 16 діб — по ночах, вийшла без поранень та вбитих.

Після боїв за Савур-Могилу

1 вересня Міністерство внутрішніх справ України визнало розбиття українських військових на Савур-Могилі. Інформації про захоплення Савур-Могили та Амвросіївки бойовиками і підрозділами регулярної російської армії з'явилася в ряді засобів масової інформації майже за тиждень до того, проте в РНБО це заперечували[12].
8-9 вересня з ознаками тортур надійшли тіла українських військових, які загинули під час боїв проти терористів. Волонтери, повідомляють, що випадків, коли над військовими знущалися терористи, достатньо. Останки бійців, котрі  знайшли на місці польового табору біля Савур-Могили: тіла  спотворені до невпізнання. Офіцер сил військово-цивільної співпраці Юрій Стоянський: «Там були сліди катувань — відрубані фаланги пальців, руки викручені, куски тіл, сліди удушшя були»[13]. Терористи жорстоко катували українських полонених захисників Савур-Могили. За перший тиждень вересня знайдено тіла 18 загиблих українських воїнів біля Савур-Могили, повідомив керівник волонтерів, голова ВГО «Союз „Народна пам'ять“» Ярослав Жилкін. Також виявлено братську могилу, в якій поховано не менше п'яти осіб[14].
За 13-14 вересня пошукова група ВГО «Союз „Народна пам'ять“» виявила під Іловайськом 26 тіл загиблих українських військових: «За останній час співробітники організації знайшли останки 39 тіл військовослужбовців України: 18 в районі Савур-Могили, 21 — в районі Іловайська, де робота триває. Останні вісім останків воїнів були виявлені в Іловайську прямо на полі, поряд з розбитою бронетехнікою»[15].
6 жовтня 2014-го пошуковці ВГО «Союз „Народна Пам'ять“» виявили тіла шістьох українських військових поблизу Саур-Могили, всі тіла знаходилися в окопі посеред поля, присипані землею[16].
9 жовтня радник міністра оборони Олександр Данилюк повідомляє, що має підтвердження щодо складання іспитів курсантами Коломенського вищого артилерійського командного училища — здійснювали артилерійські обстріли українських позицій на Савур-Могилі: «Отримано підтвердження, що в артилерійських обстрілах українських позицій на Савур-Могилі з території РФ, брали участь в тому числі курсанти Коломенського вищого артилерійського командного училища, які в такий спосіб здавали державні іспити»[17].

Незаконні військові формування в Луганській області в 2014-2015 роках

Народная милиция ЛНР (до октября 2014 года — «армия Юго-Востока») — вооружённое формирование, сформированное в Луганске в начале апреля 2014 года. Штаб располагается в захваченном 6 апреля 2014 года здании Управления СБУ в Луганской области.

Боец «армии Юго-Востока» около Луганской ОГА

Захват Луганского управления СБУ

6 апреля 2014 года группа митингующих под руководством Рельке Алексея Александровича (Немец) штурмом взяла здание Луганского Управления Службы безопасности Украины, где был захвачен арсенал боевого оружия. Активисты объявили себя «объединенным штабом армии Юго-Востока»[4]. Они выдвинули ряд требований, при невыполнении которым угрожала перейти к открытому противостоянию с силами, подконтрольными украинским властям[5]. В последующие дни вокруг здания возводились баррикады, местное население живым щитом защищало участников захвата здания от возможного штурма со стороны регулярных частей армии Украины и спецподразделений МВД и СБУ. По информации СМИ, в здании разместилось значительное количество вооружённых людей[6]9 апреля восставшими было объявлено о создании Объединённого штаба армии Юго-Востока[7]. В последующие дни многие высокопоставленные политики, в том числе народные депутаты Украины и кандидаты в президенты Украины неоднократно пытались провести переговоры с представителями Армии, которые не привели к результату.

Ультиматумы властям Украины и Луганской области

10 апреля 2014 года Армия Юго-Востока выдвинула ультиматум Луганскому облсовету, в котором потребовала «в течение ближайших 10 часов собрать экстренную (внеочередную) сессию», на которой депутаты, избранные жителями Луганской области, должны были принять решения о провозглашении на территории области Луганской народной республики и проведении в десятидневный срок референдума о выборе будущего республики в составе Российской Федерации илиУкраины. Также Армией было заявлено, что оружие будет выдано только тем представителям республики, которые будут избраны жителями луганского региона. Требования авторов ультиматума не были реализованы луганским областным советом[9][10].
26 апреля Армия Юго-Востока выдвинула новый ультиматум украинским властям с требованием проведения референдума о самоопределении, предоставлении русскому языку статуса второго государственного, амнистии всех политических заключённых и полной реабилитации бойцов спецподразделения «Беркут». Срок исполнения требований ультиматума истёк29 апреля в 14.00[11]. Поскольку ни одного требования не было выполнено, Армия перешла к активным действиям.

Переход к активным действиям

29 апреля 2014 года представителями армии при активной поддержке и участии местного населения было занято здание Луганской областной государственной администрации[12]. 30 апреля Армия взяла контроль над зданием луганской прокуратуры, офисом Луганской телерадиокомпании; блокировала областное управление МВД, тем самым заняв важнейшие административные учреждения Луганска[13]. В этот же день в средствах массовой информации появились сообщения, что Армия Юго-Востока полностью контролирует Луганск.
7 мая 2014 года лидер ЛДПР В. В. Жириновский подарил ополченцам Луганска одну бронированную автомашину ГАЗ-2330 «Тигр»[14], 8 мая она была доставлена в Луганск и передана ополченцам[15].
17 мая из пожарно-спасательных частей в Северодонецке и Лисичанске ополченцы вывезли две бронированных разведывательно-дозорных машины радиохимической разведки (одна из которых находилась в нерабочем состоянии)[16].
23 мая из аварийно-спасательной части государственной пожарно-спасательной службы в селе Лоскутовка Попаснянского района Луганской области группа вооружённых автоматами ополченцев похитила ещё одну бронемашину БРДМ-РХ[17].
7 октября Указом Главы ЛНР № 15 Армия была преобразована в Народную милицию ЛНР. И. о. Главнокомандующего стал Олег Бугров[18] (министр обороны), с 26 ноября — Сергей Игнатов.

Состав

В октябре 2014 года Армия Юго-Востока была преобразована в Народную милицию ЛНР, а многочисленные батальоны и отряды слиты в несколько бригад.
Батальоны территориальной обороны ЛНР начали создаваться после подписания Положения «О территориальной обороне ЛНР» Игорем Плотницким 7 марта 2015 года. В их состав вошли, в частности, реорганизованная бригада «Призрак» и различные казачьи отряды и гарнизоны.

Тяжелая техника и вооружение


С началом боевых действий на вооружении повстанцев в значительном количестве появилась как трофейная техника, произведенная либо в СССР, либо на Украине, так и современная техника и вооружение из Российской Федерации. Поставки боеприпасов для тяжелой техники и артиллерийских систем так же производились с территории Российской Федерации, преимущественно железнодорожным транспортом.[источник?]
7 мая 2014 года лидер ЛДПР Владимир Жириновский подарил ополченцам Луганска одну небронированную гражданскую версию армейского универсального бронеавтомобиля «Тигр». 8 мая она была доставлена в Луганск и передана ополченцам[39].
Среди всего прочего в рядах были замечены танки Т-64, БМП-1, колесные бронетранспортеры БТР-80, САУ 2С1, БМ-21 «Град», Мста-Б, ЗРК «Стрела-10 М». Также у сторонников ЛНР наблюдателями ОБСЕ замечена установка Буратино, не состоявшая на вооружении украинской армии[40].