По-друге, російську мову. Я вільно говорю російською, бачу нею сни і навіть перший опублікований і огонорарений мій твір був на російську мову. Я вільно говорю російською, бачу нею сни і навіть перший опублікований і огонорарений мій твір був російськомовний, у ті, ще мирні часи я уже працювала з редактором великого російського видавництва на тему фантастичного роману. Роман тепер так і валяється. Я соромлюся демонструвати свої знання і переходжу на інший бік вулиці, коли чую російську в Китаї. Мені страшенно ніяково, якщо хтось десь в розмові перепитає, чи то я урус, чи то я з Елоиси (Росія), я зразу відхрещуюся, навіть про спільний кордон не згадую, нехай краще з Буркіна-Фасо. Навіть якщо з кимось можна говорити російською, я краще перейду на свою кривувату англійську. Я перестала купувати російську фантастику, хоча вона мені подобається, там завжди було у чому покопатися і знайти для себе цікавину. При чому раніше я могла купувати і електронні версії книжок, тепер ні.
По-третє, російські товари. Їх не було багато якісних, таких, що подобалися, але вони були. Европейські аналоги сильно дорожчі, українські, якщо й є, то я про їх інсування не здогаююся. В результаті - відмова, заміна, переплата. Я не купую російської косметики, приладів, начиння, солодощів, чаю та кави. І це для мене втрата. Боюся, що довічна. Бо от той парканчик в мозку уже побудований, за ним, парканчиком - табу. Я своїх переконую купувати твердопаливний котел, щоб не користуватися газом. Ми навіть від послуг аерофлоту відмовилися, від зручного прямого рейсу, тепер літаємо Туркішем, Фінавіа, будь чим іншим, "через Львів на Ківерці", лиш би не рос. аерофлот.
Чи сильно від усього цього страждає росія? Не думаю, бо це хоч і в цілому суми з чотирма нулями в американських тугриках лише за рік, але... Ясно, що від тих "внутрішніх" сакнкцій я потерпаю більше, проте я чомусь свято переконана, що відгородитися від "них" можна не лише стіною по географічному кордону, а й оцим внутрішнім бар'єром: ти мені ніхто, мені від тебе нічого не треба, у нас немає нічого спільного, не прошу нічого, просто відчепися, коросто, живи сам і дай жити мені.
По-третє, російські товари. Їх не було багато якісних, таких, що подобалися, але вони були. Европейські аналоги сильно дорожчі, українські, якщо й є, то я про їх інсування не здогаююся. В результаті - відмова, заміна, переплата. Я не купую російської косметики, приладів, начиння, солодощів, чаю та кави. І це для мене втрата. Боюся, що довічна. Бо от той парканчик в мозку уже побудований, за ним, парканчиком - табу. Я своїх переконую купувати твердопаливний котел, щоб не користуватися газом. Ми навіть від послуг аерофлоту відмовилися, від зручного прямого рейсу, тепер літаємо Туркішем, Фінавіа, будь чим іншим, "через Львів на Ківерці", лиш би не рос. аерофлот.
Чи сильно від усього цього страждає росія? Не думаю, бо це хоч і в цілому суми з чотирма нулями в американських тугриках лише за рік, але... Ясно, що від тих "внутрішніх" сакнкцій я потерпаю більше, проте я чомусь свято переконана, що відгородитися від "них" можна не лише стіною по географічному кордону, а й оцим внутрішнім бар'єром: ти мені ніхто, мені від тебе нічого не треба, у нас немає нічого спільного, не прошу нічого, просто відчепися, коросто, живи сам і дай жити мені.
Немає коментарів:
Дописати коментар