Бої за Савур-Могилу влітку 2014 року — бої між українською армією і проросійськими терористичними угруповуваннями самопроголошених ДНР та ЛНР в ході війни на сході України за розташований в Шахтарському районіДонецької області курган Савур-Могила (278 м), в ході яких висота була звільнена від терористів. Стратегічна важливість висоти пов'язана з тим, що вона підноситься над прилеглими степовими просторами, дозволяючи контролювати велику ділянку кордону України з Росією. З вершини кургану проглядається територія радіусом в 30-40 кілометрів.
За час, протягом якого висота контролювалась терористами, вона була перетворена на укріплений пункт, який дозволяв терористам контролювати постачання південного угруповання Збройних сил України[1] та коригувати обстріли цього угрупування з території Росії.
Упродовж боїв у червні-серпні 2014 меморіальний комплекс отримав значні пошкодження. Повалилася фігура солдата, її уламки розсіяні. Сильно постраждали пілони, барельєфи і сам обеліск, який отримав ряд наскрізних пробоїн.[2]
Хронологія подій
Червень-липень
5 червня 2014 на південь від висоти українські війська за підтримки авіації вели бої з терористичними угрупуваннями, які намагалися прорватись в Україну з території Росії в районі митного пункту Маринівка, напад був відбитий[3]. 8 червняозброєні формування терористів зміцнилися в місті Сніжне[4], на північ від висоти.
12 червня, зважаючи на необхідність повернення контролю над кордоном з РФ з метою унеможливлення потрапляння на територію України терористичних угруповувань, військової техніки та забезпечення українські війська на півдні Донецької області перейшли в наступ вздовж кордону з Росією. В районі висоти відбувся бій, коли збройні формування терористів атакували колону українських військ 79-й бригади. 2 липня українські війська розпочали штурм висоти[5]. 3 липня секретар РНБО Андрій Парубій повідомив, що за результатами масованих артилерійських ударів сил АТО на стратегічній висоті Савур-Могила знищений опорний пункт бойовиків, знищено зенітну установку терористів і крупнокаліберний кулемет[6].
Бій під Савур-Могилою 12 червня 2014 р. – перший бій між українськими військами та сепаратистами так званої ДНР та ЛНР, за стратегічно важливий об’єкт в Донецькій області, в рамках літньої кампаніїАнтитерористичної операції на Сході України. Для оволодіння висотою українське командуванняЗбройних сил України стягнуло підрозділи 79-ї окремої аеромобільної бригади та 3 полку спецпризначення. Протистояв їм, за даними керівників сепаратистів, звідний підрозділ батальйону «Восток». Близько 7 ранку українські військові вийшли на позиції для атаки. О 8 годині почалась артилерійська підготовка. Про присутність сепаратистів безпосередньо в районі обеліска інформації не було, так як розвідка була проведена незадовільно. Колона техніки 79-ї окремої аеромобільної бригади (1-ша гаубична батарея і військовослужбовці з 1-го і 2-го батальйонів) та 3-го полку спецпризначення висунулася до висоти, щоб закріпитися на ній. Об 11-00 колона була раптово атакована у чистому полі на підступах до монументу. За чотири години запеклого збройного протистояння підрозділам ЗСУ не вдалось оволодіти висотою. В ході бою українською стороною було також використано два гелікоптера, які завдали кілька потужних ударів по сепаратистам. Послідовні атаки на позиції сепаратистів не дали результату, внаслідок чого українські десантники змушенні були відійти в район КПП "Маринівка". У бою були поранені 12 військовослужбовців, 2 загинули. Також, випадково опинилися в районі бою та загинули троє цивільних та був поранений підліток. Втрати сепаратистів невідомі. Надалі командуванням Збройних сил України було вирішено обійти цей об’єкт з півночі, аби вивести сили на лінію Дяково-Зеленопілля-Должанський. Мета – перекрити кордон з Росією і припинити неконтрольований рух людей та військової техніки через нього. В подальшому, протягом липня-серпня, ЗСУ робили ще декілька спроб оволодіти Савур-Могилою.
28 липня начальник Генштабу ЗС України Віктор Муженко повідомив про взяття Савур-Могили під контроль Збройних сил України[7]. 28 липня 2014 року сили АТО взяли під контроль Савур-Могилу[8][9] та розблокували війська АТО. Бої за висоту тривали і в наступні дні, при цьому відомостей про ситуацію надходило вкрай мало. 9 серпня сепаратисти остаточно залишили Савур-Могилу. Звідси терористи, довгий час до взяття висоти, обстрілювали українських військових та ряд населених пунктів.
28 липня начальник Генштабу ЗС України Віктор Муженко повідомив про взяття Савур-Могили під контроль Збройних сил України[7]. 28 липня 2014 року сили АТО взяли під контроль Савур-Могилу[8][9] та розблокували війська АТО. Бої за висоту тривали і в наступні дні, при цьому відомостей про ситуацію надходило вкрай мало. 9 серпня сепаратисти остаточно залишили Савур-Могилу. Звідси терористи, довгий час до взяття висоти, обстрілювали українських військових та ряд населених пунктів.
Серпень
5 серпня загинув в ході штурмових дій підрозділами 25-ї бригади у боях за Савур-могилу радіотелефоніст старший солдат Юрій Пріменко.
7 серпня миколаївські десантники встановили на Савур-могилі пам'ятний знак на честь загиблих в боях за Україну[10].
8 серпня при зачистці після зайняння приміщень терорист у засідці вистрелив з близької відстані старшому солдату 51-ї бригади Артему Карабану в груди, куля пройшла над захисною пластиною бронежилета. Мі-8 намагався забрати поранених, його підбили терористи. Врешті вдалося вивезти військовим автомобілем, серце Артема зупинилося на під'їзді до Амвросіївки.
12 серпня розвідники полковника Ігоря Гордійчука із групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-могилу, перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині та розпочали коректування артилерійського вогню. Для знищення українського загону використовуються російська артилерія та загони найманців з бронетехнікою. Постійними артнальотами виведена з ладу система зв'язку, Гордійчук продовжував коректувати вогонь по телефону; майже щоденно відбувалися штурми терористами Савур-могили. Гордійчук був неодноразово контужений, позицій не покинув, тільки в бліндажі «відключався», потім знову приступав до виконання обов'язків. Було відбито 6 нічних штурмів. 18 серпня запланована ротація захисників Савур-могили, операцією керував полковник Петро Потєхін, на той час український загін від ближніх підрозділів відділяло понад 30 кілометрів. Потєхін повів на Савур-могилу 8 вояків 25-ї повітряно-десантної бригади (в тому числі рядовий Денис Міщенко) та 17 добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони підполковника Олександра Мельниченка, до них приєдналася група артилерійських коректувальників, з ними рухався БМП 28-ї механізованої бригади та БТР 3-го полку спецназу.
Після ротації групи «Крим» Гордійчук лишився на Савур-могилі та продовжував коректування вогню. Сержант Центру розмінувань Сергій Бруска при виконанні завдань по розмінуванню Савур-Могили під обстрілами противником — незаконні збройні формування і військові підрозділи Російської Федерації — з РСЗВ БМ-21 «Град» та мінометів, зазнав осколкового поранення правої руки, однак продовжував виконувати завдання на протязі двох діб, доки не виконав роботу в повному обсязі. На Савур-Могилі кам'янецькі сапери перебували з 18 по 24 серпня, відходили по російських тилах 60 кілометрів та наприкінці потрапили в «гуманітарний коридор» під Іловайськом.
19 серпня під час масованого нальоту полковник Потєхін важко поранений, загинув десантник Володимир Кандела, поранених евакуювали. 20 серпня під час артнальоту й атаки знекровлений підрозділ 51-ї бригади відходить з Петровського, коректування велося по мобільних телефонах, з цього дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили знаходилися в повній ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.
21 серпня 2014 року стела зазнала руйнівного впливу артилерії та остаточно впала.[11]
Вдень 23 серпня російські війська починають наступ на південному відтинку фронту сектора «Д», 24-го вранеці «Сумрак» продовжував передавати дані про просування ворожих сил, однак українська артилерія вже не могла ними скористатися — їй прийшлося відійти від Савур-могили під російськими ударами. 24 серпня відбувається черговий штурм висоти, танки стріляли прямим наведенням, кавказькі найманці атакували оборонців Савур-могили, атака відбита із чисельними втратами противника.
Бійці говорили Гордійчуку про недоцільність утримання висоти в аж такому глибокому тилу противника, однак він не збирався відходити без наказу. Наказ про відхід надійшов пізно ввечері 24 серпня, на той час Савур-могила була в щільному кільці — машина 3-го полку спецназу, котра прорвалася для порятунку поранених, була розстріляна російськими найманцями в Петровському. Пораненого Івана Журавльова полонили, решту ранених найманці добили; загинув Темур Юлдашев («Тренер»).
Гордійчук віддає наказ про відступ вночі 25 серпня після 12 діб оборони Савур-могили; група з оточення виходила ночами, рухалися до найближчих українських підрозділів. На той час це було вже оточене російськими військами угрупування сектору «Б» генерала Хомчака під Іловайськом. Група пройшла по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям.
Розвідувально-штурмове відділення 40-го батальйону територіальної оборони капітана Андрія Вовкуновича виходило у боях з оточення бойовиків з-під Савур-Могили, де вели бої 2 тижні. Група потрапила в оточення, коли терористично-російські сили зайняли Амвросіївку. Відходили без важкої техніки — пішки, у формі, зі зброєю, використовували тактику заплутування — робили вигляд, що йдуть в один бік, рухалися у інший. Група з 21 вояка пробиралася 16 діб — по ночах, вийшла без поранень та вбитих.
Після боїв за Савур-Могилу
1 вересня Міністерство внутрішніх справ України визнало розбиття українських військових на Савур-Могилі. Інформації про захоплення Савур-Могили та Амвросіївки бойовиками і підрозділами регулярної російської армії з'явилася в ряді засобів масової інформації майже за тиждень до того, проте в РНБО це заперечували[12].
8-9 вересня з ознаками тортур надійшли тіла українських військових, які загинули під час боїв проти терористів. Волонтери, повідомляють, що випадків, коли над військовими знущалися терористи, достатньо. Останки бійців, котрі знайшли на місці польового табору біля Савур-Могили: тіла спотворені до невпізнання. Офіцер сил військово-цивільної співпраці Юрій Стоянський: «Там були сліди катувань — відрубані фаланги пальців, руки викручені, куски тіл, сліди удушшя були»[13]. Терористи жорстоко катували українських полонених захисників Савур-Могили. За перший тиждень вересня знайдено тіла 18 загиблих українських воїнів біля Савур-Могили, повідомив керівник волонтерів, голова ВГО «Союз „Народна пам'ять“» Ярослав Жилкін. Також виявлено братську могилу, в якій поховано не менше п'яти осіб[14].
За 13-14 вересня пошукова група ВГО «Союз „Народна пам'ять“» виявила під Іловайськом 26 тіл загиблих українських військових: «За останній час співробітники організації знайшли останки 39 тіл військовослужбовців України: 18 в районі Савур-Могили, 21 — в районі Іловайська, де робота триває. Останні вісім останків воїнів були виявлені в Іловайську прямо на полі, поряд з розбитою бронетехнікою»[15].
6 жовтня 2014-го пошуковці ВГО «Союз „Народна Пам'ять“» виявили тіла шістьох українських військових поблизу Саур-Могили, всі тіла знаходилися в окопі посеред поля, присипані землею[16].
9 жовтня радник міністра оборони Олександр Данилюк повідомляє, що має підтвердження щодо складання іспитів курсантами Коломенського вищого артилерійського командного училища — здійснювали артилерійські обстріли українських позицій на Савур-Могилі: «Отримано підтвердження, що в артилерійських обстрілах українських позицій на Савур-Могилі з території РФ, брали участь в тому числі курсанти Коломенського вищого артилерійського командного училища, які в такий спосіб здавали державні іспити»[17].
.svg?uselang=ru){kind=small}
.svg?uselang=ru){kind=small}
