МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ПРО ВЕДЕННЯ ВІЙНИ.

Розділ 11. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ПРО ВЕДЕННЯ ВІЙНИ. ОБМЕЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ

11.1. Загальні положення

545. Право війни – спроба держав установити певний мінімум норм і правил поведінки сторін, які беруть участь у збройному конфлікті, з метою полегшити страждання жертв воєнних дій. Ці норми викладені у двох групах міждержавних угод у рамках права війни.

П е р ш а  г р у п а  у г о д  стосується встановлення прав і обов’язків воюючих сторін та обмежень вибору засобів ведення війни, що відображено у Гаазьких конвенціях (ГК) 1899,1907 років (Гаазьке право), які регулюють бойові дії в цілому і порядок проведення бойових дій; настають поняття окупації, нейтралітету.

Д р у г а  г р у п а  у г о д  стосується визначення заходів щодо захисту осіб, які можуть зазнати страждань під час конфлікту та цивільного населення, що відображено у чотирьох Женевських конвенціях (ЖК) 1949 р. про захист жертв війни (про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (1-ша Конвенція), про покращення долі поранених, хворих і осіб, що зазнали корабельну аварію, із складу збройних сил на морі (2-га Конвенція), про поводження з військовополоненими (3-тя Конвенція), про захист цивільного населення під час війни (4-та Конвенція) та у двох додаткових протоколах до Конвенцій від 1977 р., які в сукупності становлять Женевське право (ЖП), що у цілому містить тези про захист: жертв збройних конфліктів (військовополонених, поранених, хворих, тих, що постраждали від корабельних катастроф, загиблих); цивільного населення; осіб, які надають допомогу жертвам збройних конфліктів (зокрема медичного персоналу).

Ці різні за своїм призначенням домовленості, що належать до галузі права війни, являють собою міжнародно-правову основу ведення бойових дій під час війн у збройних конфліктах.

Право війни вимагає виконання поставлених завдань шляхом співставлення військових і гуманітарних факторів, які є визначальними у моменті прийняття командиром рішення. Вимоги, що диктуються військовою необхідністю, слід виконувати, не виходячи за рамки принципу достатності з точки зору досягнення  поставленої мети дій.

546. МГП – це система міжнародно визнаних правових норм, які спрямовані на: захист жертв збройних конфліктів (визначається Женевським правом); заборону або обмеження методів і способів ведення війни (визначається Гаазьким правом); встановлення відповідальності за порушення вимог права збройних конфліктів.

МГП знаходить своє відображення у міжнародних звичаях, які є підґрунтям міжнародних договорів; у внутрідержавних законах, які є допоміжними джерелами міжнародного гуманітарного права, а також у відповідних судових рішеннях (принципи міжнародного права, що закріплені у вироку Нюрнберзького трибуналу) та рішеннях відповідних міжнародних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста).

547. Мета МГП – полегшити страждання людей, що спричинені лихом війни чи збройного конфлікту. Воно покликане забезпечити гуманне поводження та захист особам, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, у тому числі тих осіб, які припинили брати в них участь у результаті хвороби, поранення або з будь-якої іншої причини, незалежно від їх раси, кольору шкіри, віросповідання, походження, майнового становища тощо. МГП встановлює також захист об’єктів, які не мають військового значення, проводить межу між тим, що дозволено під час війни (збройного конфлікту), і тим, що заборонено.

МГП для досягнення своєї мети: визначає правовий статус осіб і об’єктів, які знаходяться у зоні ведення воєнних дій; встановлює ряд заборон та обмежень на права тих, хто воює, що стосується вибору методів і засобів ведення воєнних дій; регламентує права та обов’язки осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права; встановлює відповідальність держави та окремих осіб за порушення його норм.

У випадках, що не передбачені міжнародними угодами, цивільні особи та комбатанти залишаються під захистом і дією загальних принципів міжнародного права, які базуються на сталих звичаях, принципах гуманності та вимогах суспільної свідомості.

Визначення “міжнародне гуманітарне право”, “право збройних конфліктів” та “право війни” вживаються у міжнародному праві як синоніми.

548. Головні принципи МГП, яких повинні дотримуватися учасники війни (збройного конфлікту): принцип законності (суворе і точне дотримання усіма військовослужбовцями норм міжнародного гуманітарного права); принцип обмеження (право сторін, що перебувають у конфлікті, вибирати засоби для завдання шкоди противнику, які є обмеженими); принцип розрізнення (чітке розмежування цивільних осіб і комбатантів, цивільних та воєнних об’єктів та зосередження дій військових підрозділів лише проти воєнних об’єктів противника); принцип сумірності (забезпечення обмеження страждань цивільного населення та намірів не завдати шкоди цивільним об’єктам); принцип гуманності (виявлення поваги та забезпечення захисту людей, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях); принцип воєнної необхідності (полягає у встановленні особливих випадків, де допускається відступ від принципів захисту певних категорій осіб і об’єктів для забезпечення виконання поставленого завдання).

Під час підготовки та ведення воєнних дій, при застосуванні принципу воєнної необхідності, необхідно чітко розрізняти такі поняття, як віроломство і воєнні хитрощі. МГП не забороняє використання воєнних хитрощів з метою введення противника в оману (маскування, демонстративні дії, дезінформація, імітація тощо).

549. До осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, належать: жертви збройних конфліктів; медичний і духовний персонал; парламентері та особи, що їх супроводжують; персонал цивільної оборони; персонал, який відповідає за захист і охорону культурних цінностей; персонал, який бере участь у гуманітарних акціях. Напад на них забороняється.

Д о  ж е р т в  з б р о й н о г о  к о н ф л і к т у  відносяться: поранені та хворі; особи, що зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата; особи, що пропали безвісти; загиблі (померлі); військовополонені; цивільні особи, які знаходяться в районі воєнних дій.

550. До об’єктів, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, відносяться: медичні формування; санітарно-транспортні засоби; цивільні об’єкти; культурні цінності; особливо небезпечні об’єкти; об’єкти цивільної оборони; санітарні зони (місцевості); місцевості, що не обороняються; демілітаризовані зони. Напад на такі об’єкти заборонено.

До особливо небезпечних об’єктів (установ чи споруд, що містять небезпечні сили) відносяться: атомні електростанції, греблі, дамби тощо, руйнування яких може викликати вивільнення з-під контролю небезпечних руйнівних факторів і спричинити великі втрати серед цивільного населення.

Розпізнавання об’єктів і персоналу медичної і духовної служб, цивільної оборони, культурних цінностей та особливо небезпечних об’єктів здійснюється шляхом використання розпізнавальних емблем (знаків), а медичних формувань та санітарно-транспортних засобів – і розпізнавальних сигналів відповідно до встановлених правил. Персонал медичної і духовної служб, цивільної оборони та персонал, який призначений для охорони культурних цінностей, повинен мати посвідчення особи, що засвідчує їхній статус.

Особливо небезпечний об’єкт втрачає свій імунітет (статус), якщо: за рахунок зміни режиму його звичайного функціонування забезпечується регулярна, істотна та безпосередня підтримка дій противника; напад на даний об’єкт є єдиним засобом припинити таку підтримку. Зняття захисту з особливо небезпечних об’єктів є надзвичайним заходом.

Обмеження загального характеру щодо ведення бойових дій

11.2. Обмеження загального характеру щодо ведення бойових дій

До обмежень загального характеру щодо ведення війни відносяться: заборонені методи і засоби ведення воєнних дій; обмеження дій підрозділів на окупованій території; обмеження, які пов’язані з правилами поводження із жертвами збройних конфліктів; обмеження, які пов’язані з правилами поводження з особами та об’єктами, які знаходяться під захистом МГП; обмеження, які пов’язані із підписанням перемир’я, закінченням воєнних дій і використанням парламентерів.

551. Методи, які заборонено застосовувати: убивати або завдавати поранення цивільним особам; убивати або завдавати поранення особам, які здались у полон; убивати парламентера та осіб, які його супроводжують; нападати на осіб, які зазнають корабельну аварію або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які здійснюють десантування у складі повітряних десантів); примушувати осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, брати участь у воєнних діях; віддавати наказ нікого не залишати в живих або загрожувати ним; брати заручників; вводити противника в оману шляхом віроломства; використовувати не за призначенням розпізнавальні емблеми (Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно визнані знаки і сигнали); незаконно використовувати розпізнавальну емблему ООН; здійснювати напад невибіркового характеру (який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть несумірними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником); здійснювати терор щодо цивільного населення; використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей; знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, які необхідні для виживання цивільного населення; нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні розпізнавальні емблеми (знаки) і сигнали; здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів і госпіталів (за умови, якщо вони не використовуються у воєнних цілях); знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлення культу та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях; знищувати або захоплювати власність противника (крім випадків, коли такі дії викликані воєнною необхідністю); віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.

Засоби, які заборонено застосовувати: розривні кулі та кулі, що легко розвертаються або сплющуються в тілі людини (кулі з твердою оболонкою, яка не повністю покриває осердя або має надрізи); снаряди вагою менше 400 грамів, які є розривними або споряджені вибуховою чи запалювальною речовиною; отрути, отруйні речовини та сильнодіючі отруйні речовини; бактеріологічну (біологічну) і токсичну зброю; будь-яку зброю, дія якої полягає в нанесенні ураження осколками, що не виявляються в людському тілі за допомогою рентгенівських променів; міни, що спроектовані для спрацьовування від випромінювання міношукача або іншого неконтактного впливу під час їх розвідки (пошуку); будь-які міни, що самодеактивуються, оснащені елементом не вилучення, який може функціонувати після того, як міна втратила спроможність до спрацювання; міни-пастки, що якимось чином сполучені або асоціюються з: міжнародно визнаними захисними емблемами, знаками чи сигналами, а також з іншими предметами (об’єктами), які, на перший погляд, не становлять небезпеки для людини (пораненими або померлими, медичним обладнанням, дитячими іграшками тощо); дистанційно встановлювані міни, встановлення яких не відповідає визначеним технічним вимогам; лазерну зброю, що призначена для заподіяння постійної сліпоти органам зору людини, яка не використовує оптичні прилади; засоби впливу на природне середовище, що мають тривалі серйозні наслідки руйнації; запалювальні засоби проти цивільного населення і цивільних об’єктів, а також для знищення лісів та іншого виду рослинного покриву.

552. Правила та обмеження дій на окупованій території. Під час окупації командирам і підрозділам держави-окупанта забороняється: змінювати статус службових осіб або суддів; вимагати від правоохоронних органів окупованої території сприяти виконанню наказів про використання населення у воєнних цілях та безпосередньо брати участь у воєнних діях; примушувати населення окупованої території у збройних силах окупаційних військ, захоплювати його як заручників та застосовувати заходи фізичного і психологічного насильства для одержання відомостей воєнного характеру; здійснювати депортацію цивільного населення з окупованої території на територію іншої держави; навмисно знищувати майно, що має статус приватної, колективної або державної власності; встановлювати обмеження щодо діяльності місцевої цивільної оборони, які ускладнюють виконання нею функціональних обов’язків.

Повноваження командирів і підрозділів держави-окупанта на окупованій території передбачають заходи щодо забезпечення захисту цивільного населення; стабільного управління окупованою територією (у тому числі знятті певних посадових осіб зі службових посад); здійснення безпеки громадян; залучення населення окупованої території до примусової праці у межах окупованої території в інтересах життєзабезпечення окупаційних військ або самого цивільного населення (крім притягнення до роботи на воєнних об’єктах і оборонних спорудах); проведення евакуації цивільного населення в глибину окупованої території; роззброєння персоналу місцевої цивільної оборони; використання цивільних лікарень для догляду за військовими пораненими та хворими.

Командир підрозділу, який розташовується на окупованій території, зобов’язаний: шанувати чинні в державі закони; вживати всіх можливих заходів щодо забезпечення суспільного порядку і безпеки, запобігання грабіжництва та незаконної конфіскації майна; вживати додаткових заходів безпеки та контролю у зв’язку із воєнним станом щодо цивільного населення; сприяти забезпеченню постачання цивільного населення продовольством і медикаментами, а також організовувати взаємодію із гуманітарними організаціями з питань постачання гуманітарних вантажів.

553. Обмеження, які пов’язані з правилами поводження із жертвами збройних конфліктів. Командир підрозділу повинен організовувати усім пораненим у максимально можливій формі та у найкоротші терміни надання медичної допомоги; хворим і особам, які зазнали корабельну аварію (аварію літального апарата), незалежно від того, до якої сторони вони належать, здійснити реєстрацію даних, які сприяють встановленню їх особистості (дані посвідчення особи, особливості поранення або захворювання тощо). Командир підрозділу, який змушений залишити противнику поранених або хворих, повинен залишити разом з ними для догляду, наскільки дозволяє обстановка, частину свого санітарного персоналу і необхідного спорядження та може звертатись із закликом до місцевих жителів і гуманітарних організацій добровільно збирати поранених і хворих та доглядати за ними, за умови, що такі дії будуть здійснюватись під контролем військового командування.

Збір загиблих (померлих), їхнє розпізнавання і поховання, а також влаштування могил і цвинтарів проводяться з метою: попередження виникнення та поширення осередків епідемій захворювань (інфекцій); недопущення випадків мародерства;  встановлення особистості загиблих (померлих) та їхнього гідного поховання відповідно до загальнолюдських принципів, які призначаються наказом командира військової частини (з’єднання). Для здійснення збору загиблих (померлих), їх розпізнавання і поховання призначається підрозділ (команда) на чолі з офіцером. Поховання тіл загиблих (померлих) із числа військовослужбовців противника, а також інших жертв збройних конфліктів організовує заступник командира частини (з’єднання) з тилу. У розпорядження командирів підрозділів (команд) виділяються необхідні транспортні засоби, інстру­менти, матеріали та дезінфікуючі засоби.

При організації виконання поставленого завдання командир підрозділу (команди) враховує наступні загальні вимоги та правила:

1. Для цвинтарів і окремих могил вибираються кращі ділянки відкритої і сухої місцевості (сквери, площі, узлісся лісів або гаїв, перехрестя доріг тощо).

2. При організації поховання дотримуються санітарно-гігієнічних правил і дезінфекційних заходів під контролем з боку начальника медичної служби частини (з’єднання).

3. Поховання, по можливості, повинно проводитися індивідуально, відповідно до звичаїв і обрядів релігії, до якої належали загиблі (померлі).

4. Особисто складає акти про поховання з описанням його місця (із вказанням точних географічних координат) та в якості додатків – поіменний список розпізнаних тіл, відомості щодо кількості нерозпізнаних тіл і їхнього опису та пакетів із речами загиблих (померлих), все це здає в штаб частини (з’єднання);

з а  н а я в н о с т і  і д е н т и ф і к а ц і й н о ї  і н ф о р м а ц і ї  (документи, особистий знак чи розрозпізнавальний медальйон), поіменні списки загиблих (померлих) із вказанням: державної належності (громадянства) військовослужбовця; військового або особистого номера; прізвища, імені та по батькові; дати народження; інших відомостей, які знаходяться в посвідченні особи чи розпізнавальному медальйоні; дати і місця смерті; відомостей, які стосуються характеру поранення (каліцтва), хвороби і причини смерті;

у  р а з і  н е м о ж л и в о с т і  р о з п і з н а в а н н я,  якщо дозволяє обстановка, складає опис зовнішності (образ) загиблого (померлого), дактилоскопірування пальців рук і долонь, його картка або здійснюється фотографування в анфас і в профіль для спроможності встановлення його особистості в майбутньому. Для розпізнавання загиблих (померлих) у цьому випадку наказом командира військової частини призначається комісія у складі командира роти (батареї) або взводу, представника медичної служби та командира підрозділу (команди) з організації поховання;

дублюючий елемент розпізнавального медальйону або сам медальйон, якщо він не містить дублюючого елемента, залишається на тілі загиблого (померлого) під час, як поховання, так і спалювання. (здійснюється лише в тому випадку, якщо це продиктовано нагальними міркуваннями санітарного порядку або мотивами, пов’язаними з релігією загиблих (померлих). Половина подвійного розпізнавального медальйону, заповіт та інші документи, гроші, предмети, що знайдені на тілі і мають об’єктивну або суб’єктивну цінність, після складання опису у двох примірниках запечатуються в конверт, із вкладенням другого примірника опису;

предмети військового обмундирування (за винятком інвентарних речей) здаються на склади військових частин;

тіла загиблих (померлих) із числа військовослужбовців противника, а також інших жертв збройних конфліктів зосереджуються у призначених районах поховання, факт смерті, по можливості, повинен засвідчуватися представником медичної служби;

акти про поховання та поіменні списки загиблих (померлих) підписуються командиром підрозділу (команди), що здійснює поховання, завіряються підписом особи, яка є відповідальною за поховання, із прикладанням гербової печатки частини (з’єднання) і затверджуються старшим командиром (начальником);

здійснює передачу місць поховання по актах представникам місцевих органів виконавчої влади або військових комісаріатів, після відповідного оформлення цвинтарів (могил), які в подальшому відповідають за їхній стан.

При поводженні з військовополоненими командир взводу виконує вказівки командира роти щодо порядку їх конвоювання на ПУ старшого командира (бригадний пункт прийому військовополонених) та користується наступними положеннями та вимогами МГП:

військовополонених слід обшукати, роззброїти, допитати, забезпечити їх захист, надати медичну допомогу;

з військовополоненими слід поводитись гуманно, не допускати актів насильства, залякування та образ;

військовополонені підпорядковуються законам, військовим статутам і наказам тієї держави, збройні сили якої їх захопили;

військовополонений зобов’язаний пред’явити своє посвідчення особи за будь-якої вимоги, посвідчення особи у військовополоненого не вилучається;

допит військовополонених повинен проводитись зрозумілою для них мовою, без застосування катувань та інших примусових заходів; під час допиту кожний військовополонений зобов’язаний повідомити лише своє прізвище, ім’я та по батькові, військове звання, дату народження і особистий номер або, через брак такого, іншу рівноцінну інформацію;

усі речі та предмети особистого користування (крім зброї, військового спорядження і бойових документів), засоби індивідуального захисту, знаки розпізнавання та державної належності, нагороди (відзнаки), предмети обмундирування і харчування, грошові суми та предмети, що мають суб’єктивну цінність, залишаються у власності військовополонених (за винятком випадків, що диктуються необхідністю забезпечення безпеки військовополонених).

При поводженні з цивільним населенням командир взводу виконує вказівки командира роти щодо поводження з цивільним населенням та враховує наступні загальні правила, які забороняють: перетворювати його в об’єкти нападу; використовувати для захисту військових об’єктів; здійснювати напади невибіркового характеру; знищення, вивіз або приведення в несправність об’єктів, що необхідні для виживання цивільного населення (запасів продуктів харчування, споруд, призначених для постачання питною водою, і збереження її запасів, іригаційних споруд тощо), якщо вони не використовуються в інтересах військових підрозділів противника або для прямої підтримки їх бойових дій.

Жінки і діти підлягають захисту від зґвалтування, примусу до проституції та будь-яких інших непристойних зазіхань. Цивільні особи, які підозрюються в участі у збройному конфлікті, затримуються і передаються правоохоронним органам.

Разом з тим припускається знищення, вивезення або приведення в несправність об’єктів, які необхідні для виживання цивільного населення, в інтересах оборони своєї національної території від вторгнення противника у разі воєнної необхідності.

554. Обмеження, які пов’язані з правилами поводження з особами та об’єктами, які знаходяться під захистом МГП.

При поводженні з особами та об’єктами, які знаходяться під захистом МГП, командир взводу виконує вказівки командира роти та враховує наступні вимоги:

медичний і духовний персонал противника користується повагою та захистом і не може бути об’єктом нападу (якщо не чинить дій, які виходять за рамки його фахових обов’язків, та утримується від будь-яких ворожих дій, дотримується встановлених правил розпізнавання);

медичний і духовний персонал не може бути взятий у полон (може бути затриманий у разі, коли цього потребують медичний стан чи духовні потреби військовополонених та необхідність надання допомоги військовослужбовцям протилежної сторони);

для забезпечення охорони вказаного персоналу під час виконання ним медичних (духовних) обов’язків здійснюється його конвоювання;

за необхідності медичному і духовному персоналу надається можливість ведення кореспонденції з питань медичної (духовної) діяльності;

забороняється притягувати затриманий медичний і духовний персонал до виконання робіт, які не пов’язані з його функціональними обов’язками;

під медичними (санітарними) перевезеннями мають на увазі перевезення поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельну аварію (аварію літального апарата), а також медичного, духовного персоналу, медичного обладнання і майна;

на санітарних транспортних засобах припускається перевезення лише стрілецької зброї і боєприпасів, які: зняті із поранених (хворих і осіб, які зазнали корабельну аварію (аварію літального апарата) та тих, хто знаходиться на борту і ще не передані відповідній службі); належать медичному персоналу (особиста стрілецька зброя);

у разі евакуації поранених і хворих із районів воєнних дій санітарним транспортом, а також транспортними засобами загального призначення використовуються розпізнавальні емблеми і сигнали;

організація медичних (санітарних) перевезень не повинна давати сторонам, які перебувають у збройному конфлікті, підстав для взаємних підозр у зловживанні міжнародними розпізнавальними емблемами, знаками і сигналами санітарного транспорту у віроломних цілях (наприклад, для перевезення боєздатних військовослужбовців або інших озброєних осіб, боєприпасів чи майна немедичного характеру).

555. Обмеження, які пов’язані з правилами укладання перемир’я, закінчення воєнних дій та використання парламентерів

При виконанні цих заходів командир взводу виконує вказівки командира роти та враховує наступні загальні правила:

вступ у контакт із командиром військового формування противника здійснюється лише з дозволу (або за розпорядженням) старшого начальника;

для встановлення контактів із противником можуть використовуватись технічні засоби (звукосповіщувальні станції, засоби радіозв’язку, гучномовці), висилатись парламентери або застосовуватись інші способи і засоби, відповідно до умов конкретної обстановки, при цьому командиру підрозділу надається право звернутись за допомогою до посередників із числа представників гуманітарних організацій;

парламентер, як правило, призначається  із числа найбільш підготовлених офіцерів;

парламентер, а також особи, які його супроводжують (сигналіст-барабанщик, перекладач та особа, яка несе білий прапор), користуються правом недоторканності (можуть бути тимчасово затриманими у разі зловживання ними своїм статусом – ведуть розвідку або принижують честь і гідність сторони, що їх приймає);

білий прапор свідчить про намір осіб, які його підняли, розпочати переговори з протилежною стороною, він не означає капітуляцію;

приймаючи парламентера противника та осіб, які його супроводжують, командир підрозділу зобов’язаний вжити всіх заходів, необхідних для збереження в таємниці змісту підготовки (ведення) воєнних дій;

місцеве перемир’я передбачає призупинення воєнних дій між окремими військовими угрупованнями в обмеженому районі з метою: пошуку, збору та евакуації поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, та мертвих, а також їхнього обміну; попередження противника про порушення ним норм міжнародного гуманітарного права; виведення з оточення (із блокованих районів) поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, та переміщення через ці райони військово-медичного, військово-духовного персоналу та їхнього майна;

місцеве перемир’я визначається угодою, про її досягнення доповідається старшому командиру (начальнику), а також інформуються командири підрозділів, які взаємодіють, і сусіди;

в угоді про місцеве перемир’я визначаються: час дії перемир’я; межа району пошуку (збору, обміну, евакуації) поранених, хворих, осіб, які зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата, та загиблих (мертвих); інші питання, виконання яких необхідно для дотримання угоди;

використання угоди про перемир’я для нанесення ураження (розгрому) противнику є віроломством.

Особливості роботи командира підрозділу з урахуванням норм МГП

11.3. Особливості роботи командира підрозділу з урахуванням норм МГП і прав людини у збройних конфліктах

МГП

міжнародне гуманітарне право

556. У підрозділах Збройних Сил України неухильне дотримання вимог міжнародного гуманітарного права повинно забезпечуватись кожним командиром всіх ступенів у межах їх відповідальності.

Кожен командир в плані забезпечення поваги до права війни в межах своєї компетенції несе особисту відповідальність за організацію вивчення права війни, повинен розробляти організаційні заходи та бути готовим вирішувати завдання, які витікають зі специфіки отриманих завдань.

Відповідальність за виконання права війни в цілому несе командир підрозділу, що бере участь у бойових діях.

Загальна відповідальність командира поширюється на весь наземний, морський та повітряний простір, де проводяться бойові дії і пересування та розміщення на місцях дислокації підрозділів, а також на цивільну сферу настільки, наскільки того вимагає право війни, особливо в плані співробітництва з цивільною владою.

На кожному командирові лежить відповідальність за забезпечення поінформованості його підлеглих щодо їх обов’язків, які покладаються на них правом війни, та за вживання заходів щодо попередження порушень.

У разі порушення норм міжнародного гуманітарного права командир повинен зупинити його та вжити дисциплінарних заходів або порушити кримінальне переслідування проти осіб, які допустили зазначене порушення.

Відповідальність командира розповсюджується також на порушення права, яке стало наслідком невжиття заходів, що мали бути застосовані.

Загальні обов’язки командирів підрозділів щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права

Командири підрозділів під час збройного конфлікту, повинні спиратись на норми міжнародного гуманітарного права, які зобов’язують подавати особистий приклад у дотриманні норм права війни; вимагати від підлеглих знання і неухильного виконання норм права збройних конфліктів; припиняти порушення норм міжнародного гуманітарного права особовим складом і, у разі потреби, притягати до відповідальності осіб, які вчинили ці порушення; проявляти повагу до національних товариств Червоного Хреста (Червоного Півмісяця та інших гуманітарних товариств, які визнані та уповноважені урядом) за умови підпорядкування особового складу цих товариств законам воєнного часу та наказам і розпорядженням військового командування; сприяти, у межах можливостей, Міжнародному комітету Червоного Хреста у виконанні ним гуманітарних функцій щодо забезпечення захисту і надання допомоги жертвам збройних конфліктів; не допускати акти варварства й вандалізму, узгоджувати заходи воєнної необхідності з вимогами гуманності щодо неминучих жертв.

557. Підготовка до бойових дій розпочинається з моменту отримання бойового наказу (бойового розпорядження), вимоги якого не повинні входити у протиріччя положенням права війни.

Під час з’ясування отриманого завдання, крім звичайних питань, командир підрозділу повинен зрозуміти зміст і порядок виконання заходів щодо дотримання підпорядкованим підрозділом норм МГП, які передбачені старшим начальником.

Під час оцінки обстановки, командир підрозділу, крім звичайних питань, повинен оцінити: місця розташування осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, та їх можливий вплив на виконання отриманого завдання; можливість використання цих осіб і об’єктів противником; ймовірні екологічні наслідки від дій своїх підрозділів і підрозділів противника.

Приймаючи рішення на воєнні (бойові) дії, крім звичайних питань, командир взводу зобов’язаний:  у  з а м и с л і, під час визначення району, від утримання якого залежить стійкість оборони (напрямку зосередження основних зусиль), врахувати наявність у районі воєнних дій осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, та ступінь їхньої захищеності; визначати підрозділам (вогневим засобам) лише такі завдання, які вони спроможні виконати і які відповідають нормам МГП (виходячи із бойових можливостей); призначати маршрути, смуги вогню, ділянки, райони, позиції і рубежі з таким розрахунком, щоб вони не створювали загрози особам та об’єктам, які знаходяться під захистом права війни.

У виняткових випадках (за умов воєнної необхідності) командир підрозділу може визначити: напрямок зосередження основних зусиль, який включає об’єкти, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права у відповідності до рішення старшого командира (не нижче командира бригади або йому рівного) щодо зняття імунітету з культурних цінностей у разі їх використання противником.

“Воєнна необхідність” – це поняття, яке є виправданням для здійснення таких заходів, які:

не заборонені правом війни;

необхідні для забезпечення переваги над противником.

Поняття воєнної необхідності не підлягає широкому тлумаченню, що дозволяє порушувати право війни. Сумісне право міжнародних угод створюється з певним урахуванням концепції воєнної необхідності. Таким чином, посилання на воєнну необхідність можуть мати місце лише з урахуванням обмежень, які поставлені правом війни.

Право війни у чітко вираженій формі допускає особливі випадки відходу від положень, які надають захист, у випадку “нагальної” чи схожої необхідності.

Відступи означають, що захисний статус може бути обмежений, призупинений чи знятий, якщо це необхідно для виконання поставленого завдання. Воєнна необхідність виправдовує тільки ті заходи, які являють собою єдину можливість виконати завдання.

Під час проведення рекогносцировки, крім звичайних питань, командир підрозділу на місцевості повинен вивчити: розташування об’єктів, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права; визначити місця укриття або маршрути евакуації з району воєнних дій осіб, які знаходяться під захистом права війни.

Під час постановки завдань, крім звичайних питань, командир підрозділу зобов’язаний: довести відомості про місця розташування осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом права війни, та ступінь їх захищеності; визначити порядок обмеження, призупинення або зняття захисту з об’єктів, що знаходяться під захистом МГП (за умов воєнної необхідності); встановити порядок дій підлеглих щодо цивільної влади та цивільного населення (які військовослужбовці мають право надавати інформацію цивільній владі); обмеження на контакти в інтересах розвідувальної діяльності або діяльності щодо введення противника в оману, за необхідності доводяться й інші відомості.

При постановці завдань щодо вогневого ураження противника командир повинен:

вибрати засоби ураження противника так, щоб уникнути втрат серед цивільного населення і не завдати шкоди цивільним об’єктам;

звести в усіх випадках до мінімуму неминучі втрати серед цивільного населення і шкоду цивільним об’єктам.

Заборонити використання зброї, яка за своєю природою може спричинити:

надмірні пошкодження або надмірні страждання;

обширну, довгочасну і серйозну шкоду природному середовищу – нагальної потреби у військовому захисті національної території від вторгнення.

Зробити все можливе, щоб ствердитись у тому, що об’єкти ураження не є цивільними об’єктами і не підлягають особистому захисту, а є воєнними об’єктами (збройні сили, крім військово-медичних служб і військового духовного персоналу та їхнього майна, установи, будівлі і позиції, де дислокуються збройні формування та їх майно (позиції, казарми, склади), інші об’єкти, що через свої значення, розміщення, призначення чи використання здійснюють ефективний внесок у воєнні дії).

Під час організації взаємодії, крім звичайних питань, командир підрозділу повинен узгодити: питання вогневого ураження противника та дій підрозділів у районі проживання (скупчення) цивільного населення та розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП; дії штатних та доданих сил і засобів щодо захисту (евакуації) осіб та об’єктів, які знаходяться під захистом права війни; сигнали оповіщення цивільного населення, порядок позначення об’єктів, що знаходяться під захистом права війни.

Крім того, командир підрозділу, на підставі рішення старшого командира, повинен організувати взаємодію з органами місцевої адміністрації і цивільної оборони з питань оповіщення, евакуації цивільного населення, позначення об’єктів (зон, місцевостей), які знаходяться під захистом права збройних конфліктів, та евакуації (переміщення) культурних цінностей.

На робочих картах, посадових осіб, крім звичайних питань, відображаються: місця розташування об’єктів, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права та райони компактного проживання (скупчення) цивільного населення.

Під час здійснення контролю готовності підрозділу до виконання завдань, крім звичайних питань, перевіряються: знання особовим складом норм МГП і точність виконання наказів і розпоряджень старшого начальника у частині, що стосується дотримання норм МГП.

558. Діяльність командира під час ведення бойових дій – це система заходів, які забезпечують раціональне сполучення у часі і просторі всіх елементів збройної боротьби з врахуванням вимог права війни.

Під час ведення бойових дій: командир підрозділу зобов’язаний постійно уточнювати, які об’єкти в районі дій підпорядкованих підрозділів знаходяться під захистом МГП; вжити всіх можливих запобіжних заходів з тим, щоб уникнути випадкових втрат серед цивільного населення, а також збитку цивільним об’єктам та, у крайньому разі, звести їх до мінімуму; у разі воєнної необхідності зняття імунітету з культурних цінностей повинно бути обмеженим у часі та торкатись найменш важливих їх частин; особовий склад підрозділів повинен точно дотримуватися норм права війни.

559. При організації та веденні бойових дій в обороні командир підрозділу враховує наступні особливості МГП: оборону доцільно організовувати, головним чином, поза густозаселеними районами; необхідність вжити всіх заходів щодо організації взаємодії із цивільною владою; цивільних осіб та цивільні об’єкти по можливості необхідно вивести із розташування воєнних об’єктів; якщо дозволяє обстановка, слід зробити завчасне ефективне повідомлення про оборонні заходи, які можуть зачіпати цивільне населення (наприклад, для евакуації людей із певних будівель); необхідно перевірити, чи позначені об’єкти, які користуються особливим захистом, розпізнавальними емблемами (знаками); якщо можливий вибір між позиціями для отримання рівноцінної переваги, вибирається та із них, оборона якої створює найменшу небезпеку для цивільних осіб і цивільних об’єктів; постійно уточнювати місця розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП на маршрутах висування і рубежах розгортання противника, перед фронтом оборони, а також характер (статус) об’єктів (цілей), що заплановані до вогневого ураження; за необхідності завдання підлеглим уточнюються.

Командир підрозділу другого ешелону (резерву) повинен знати розташування в районі майбутніх воєнних дій об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, мати інформацію щодо зміни характеру (статусу) об’єктів (цілей), запланованих до вогневого ураження, а з початком дій – уточнити завдання підлеглим відповідно до останніх даних обстановки.

560. При організації та веденні бойових дій під час наступу командир підрозділу враховує наступні особливості МГП: наступ може здійснюватися лише на конкретні воєнні об’єкти; воєнний об’єкт має бути розпізнаним, для його ураження слід мати чіткі дані цілевказання; слід вибирати такий напрямок і час наступу, за яких людські втрати та зруйнування цивільних об’єктів будуть найменшими; якщо дозволяє бойова обстановка, необхідно зробити завчасне ефективне повідомлення про наступальні воєнні дії, які можуть торкнутися цивільного населення (наприклад, відкрити попереджувальний вогонь зі стрілецької зброї, щоб спонукати цивільних осіб зайняти сховища); постійно уточнювати характер (статус) об’єктів (цілей), які заплановані до вогневого ураження та місця розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП; у разі, коли стало очевидним те, що обрана ціль не є воєнним об’єктом, її ураження відміняється, а завдання підлеглим уточнюються; під час вогневого ураження противника необхідно: постійно вести розвідку цілей та уточнювати їх статус із метою недопущення невиправданих руйнувань, які не впливають на результати виконання поставленого завдання та дотримуватись запобіжних заходів щодо осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

Переміщення підрозділів других ешелонів (резервів) за бойовими порядками першого ешелону, по можливості, здійснюється в обхід населених пунктів та об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП.

561. Особливості організації та ведення бойових дій під час зміни підрозділів. Під час зміни підрозділів райони зосередження, вихідні райони для тих, яких змінюють, і райони збору для змінюваних підрозділів призначаються, як правило, осторонь від районів (місць) проживання цивільного населення і розташування об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

562. Під час  ведення бойових дій в особливих умовах. Під час організації бойових дій у місті (населеному пункті) командир підрозділу повинен враховувати: перебування в місті (населеному пункті) цивільного населення та наявність і розташування об’єктів, що необхідні для виживання цивільного населення, та інших об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП. Особливу увагу слід приділяти недопущенню перетворення цивільного населення в об’єкти нападу та здійснення нападів невибіркового характеру.

У разі ведення бойових дій на водних перешкодах (морському узбережжі, островах тощо) не допускається знищення (руйнування) гребель, дамб, а також об’єктів, які необхідні для виживання цивільного населення.

Під час виконання бойових задач у горах необхідно враховувати можливість каменепадів, сходів сніжних лавин, селевих потоків, що може створити загрозу для осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом МГП.

Під час організації бойових дій у лісі необхідно враховувати можливість виникнення лісових пожеж, які можуть становити загрозу для осіб і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

563. Особливості врахування МГП при організації та здійснення пересування військових підрозділів: під час здійснення маршу військових частин і підрозділів маршрут руху колон (за винятком колон медичних формувань) слід вибирати, по можливості, поза населеними пунктами; у разі проходження маршруту руху через населені пункти колони повинні рухатись із максимально можливою швидкістю; якщо дозволяє обстановка, про проходження колон необхідно завчасно сповіщати цивільне населення; місця для привалів і зупинок колон військових частин і підрозділів повинні, по можливості, вибиратися осторонь від населених пунктів, районів (зон) і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП; сили і засоби комендантської служби не повинні допускати скупчення цивільного населення поблизу переправ, мостів, залізничних переїздів, тіснин тощо під час проходження через них колон та одночасного пересування по дорогах і колонних шляхах цивільних колон і військових колон; під час перевезень військ (сил) райони зосередження військових підрозділів, тимчасові перевантажувальні райони призначаються поза розташуванням населених пунктів та об’єктів (зон), що знаходяться під захистом МГП.

564. Особливості розташування військових частин і підрозділів на місці. У разі тривалого розташування підрозділу на місці командир підрозділу, крім вирішення звичайних питань, повинен організувати взаємодію з представниками місцевої влади з питань дотримання порядку, поведінки і пересування цивільного населення в районах розташування та провести інші заходи, що знижують рівень небезпеки для цивільного населення; по можливості уникає розташування підрозділу поблизу населених пунктів і об’єктів, що знаходяться під захистом МГП.

565. У внутрішньому збройному конфлікті військовослужбовці, виконуючи поставлені завдання, зобов’язані дотримуватись вимог як міжнародного гуманітарного права, так і прав людини.

Права людини – це міжнародні норми, які визначають відповідальність держави щодо дотримання прав та свобод окремих громадян і народів.

Основними принципами прав людини є: право на життя, свободу і безпеку всіх людей; заборона катувань і жорстокого поводження; заборона несанкціонованого арешту та утримання під вартою; право на справедливий суд; право гуманного поводження з особами, які позбавлені волі; право захисту від незаконного втручання в особисте і сімейне життя, посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції; право на свободу думки і її вираження, свободу зборів та асоціацій. Командир підрозділу в ситуаціях внутрішніх безпорядків та напруженості повинен вимагати від підлеглих дотримування таких основних принципів: заборони активних дій відносно осіб, які не беруть участі в актах насильства; заборони страти заручників, мародерства, колективних покарань та актів терору; здійсненні догляду за пораненими та хворими і увазі до них; організації захисту дітей, у тому числі, недопущення їх набору до збройних сил та участі в актах насильства; поважати і захищати медичний та духовний персонал, надавати їм допомогу у виконанні покладених на них обов’язків; розшуку покараних і хворих.

566. Командир підрозділу у внутрішньому збройному конфлікті зобов’язаний організувати захист: тих, хто не бере безпосередньої участі у воєнних діях; осіб зі складу АОФ (НЗФ), які склали зброю; тих, хто припинив брати участь у воєнних діях внаслідок хвороби, поранення, затримання або з іншої причини.

До цих осіб забороняється чинити такі дії: посягати на життя та фізичну недоторканність (будь-які види вбивств, каліцтв, жорстокого поводження, тілесних покарань чи катувань); посягати на людську гідність (образливе і принизливе поводження, зґвалтування, примушування до проституції тощо); здійснювати колективні покарання; брати у заручники; не допускати акти тероризму; грабіжки; рабства та работоргівлю.

Забороняється віддавати накази і розпорядження щодо примусового переміщення цивільних осіб у зв’язку зі збройним конфліктом, якщо це не викликано вимогами їхньої безпеки.

Застосування норм МГП у внутрішніх збройних конфліктах має специфічний характер. Кримінальне переслідування осіб, які вчинили воєнні та інші злочини в період внутрішнього збройного конфлікту, здійснюється на підставі чинного законодавства України шляхом проведення досудового слідства і винесення судового вироку.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АТЦ		антитерористичний центр
АФО		антидержавні озброєнні формування
БМС		база миротворчих сил
БР		базовий район
ВСП		військова служба правопорядку
ГрБМ		група бойових машин
ГУВВ		Головне управління Внутрішніх військ
ДАІ		Державна автомобільна інспекція
ДПС		Державна прикордонна служба
ДРГ		диверсійно-розвідувальна група
КПП		контрольно-перепускний пункт
КСП		командно-спостережний пункт
МВЗ		мінно-взривні загородження
МВС		Міністерство внутрішніх справ
МГП		міжнародне гуманітарне право
МКС		маскуючий комплект тканєвий
МКТ		маскуючий комплект синтетичний
ММО		міжнародна миротворча операція
НЗФ		незаконні збройні формування
НС		надзвичайна ситуація
ПТРК		протитанковий ракетний комплекс
СБУ		Служба безпеки України
СВ		Сухопутні війська
СП		спостережний пост
ССО		Сили спеціальних операцій
ТО		технічне обслуговування
ЩО		щоденне обслуговування