Диверсійно-розвідувальна група

Диверсійно-розвідувальна група

Диверсійно-розвідувальна група (ДРГ) — підрозділ спеціального призначення, що використовується для розвідки і диверсій у тилу противника у воєнний і передвоєнний час з метою дезорганізації тилових установ, знищення або тимчасового виведення з ладу найважливіших промислових підприємств, військових об'єктів, транспорту, зв'язку, а також збору інформації про супротивника. Відноситься до невеликих підрозділів.

ДРГ, як правило, є штатним підрозділом спеціального призначення армії і флоту. Бійці, що входять до складу ДРГ проходять спеціальне навчання з мінно-підривної підготовки, вогневої, фізичної, психологічної, парашутно-десантної, підводної, альпіністської підготовки, здатні діяти автономно на території противника тривалий час.

Під час виконання поставленого завдання, ДРГ діє приховано, здатна в гранично стислі терміни долати великі відстані. Невелика, як правило, чисельність групи підвищує її скритність, маневреність і мобільність, що ускладнює заходи по її пошуку та ліквідації.

В ході бойових дій диверсійна робота, в разі досягнення бажаного результату, здатна заподіяти шкоди супротивнику не менше, ніж бойові дії частин і з'єднань.

Задачі ДРГ Виведення з ладу тилових установ, військових об'єктів противника; Дезорганізація роботи транспорту та зв'язку супротивника; Поширення паніки серед військ противника і мирного населення; Збір розвідданих про пересування, дислокації, озброєнні і кількості військ противника, його військово-економічний потенціал, промислових об'єктах військового значення, транспортних комунікаціях і комунікаціях зв'язку. Правові аспекти діяльності ДРГ [ред | правити вікі-текст] Диверсійно-розвідувальна група діє в рамках загальноприйнятих норм міжнародного і військового права. Згідно з міжнародними угодами і законами ведення війни, диверсійні заходи допускаються лише у військовий час відносно об'єктів армії, флоту, військово-промислового комплексу, засобів зв'язку і транспортних комунікацій держави-противника, офіційно перебуває у стані війни. Порушення цих правил розцінюється як тероризм і тягне кримінальну відповідальність за військові злочини як членів таких груп, так і політичних лідерів, які віддали злочинний наказ.

Відповідно до норм Міжнародного Гуманітарного Права особовий склад ДРГ користується статусом комбатантів на загальних підставах і має право здійснювати диверсійні заходи щодо: особового складу противника, воюючого з зброєю в руках; військових споруд; військової техніки (кораблі, бронетехніка, літаки і т.д); засобів ведення війни (транспорт, який бере участь в перевезенні військ, постачання, мости, тунелі, засоби зв'язку тощо); підприємств військово-промислового комплексу. -знищення певних об'єктів і сил противника.

Забороняється здійснювати диверсійні заходи щодо: мирного населення; медичних установ і транспорту (у тому числі військової), установ Червоного Хреста; об'єктів цивільного та гуманітарного призначення. В ході виконання бойового завдання, особовий склад диверсійно-розвідувальних підрозділів зобов'язаний носити військову форму, або видимі відмітні знаки своєї країни. Збір розвідданих або здійснення диверсійних заходів у формі чужої держави або в цивільній формі одягу розцінюється як шпигунство або тероризм в разі захоплення в полон позбавляє членів ДРГ статусу військовополонених і тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

У зв'язку з цим диверсійно-розвідувальну групу слід відрізняти від терористичної групи. Перша діє в правовому полі, має відомчу приналежність до збройних сил або спецслужбам окремо взятої держави. Одним з найбільш ефективних тактичних засобів війни є створення та застосування спеціальних розвідувально-диверсійних груп, покликаних діяти у відриві від своїх військ на території охопленій партизанською війною з метою виконання різноманітних завдань по придушенню партизанського руху. Такі групи служать інструментом перехоплення ініціативи у партизан та втіленням активних наступальних заходів.

Вперше теорія та практика ведення контрпартизанської війни почала систематизуватися під час другої світової війни німцями та Радами. Зіткнувшись з завзятим опором поневолених народів, спецслужби тоталітарних держав вимушені були розробляти адекватні комплексні засоби протидії, одним з яких стало застосування контрпартизанських груп.

Німці на власному досвіді переконалися в тому, що часто крупні армійські підрозділи неспроможні самостійно відшукати й знищити рухливі партизанські загони. Іншою проблемою став брак точної інформації про партизан, яка б дозволяла активно протидіяти їхнім бойовим операціям. Виникла потреба у окремих невеликих високомобільних підрозділах, які могли самостійно вести активну розвідку та вистежувати й знищувати окремі партизанські загони. Така потреба призвела до утворення у 1941–1942 роках спеціалізованих контрпартизанських підрозділів — «винищувальних команд» (Jagdkommando). Ягдкоманди по чисельності дорівнювали взводу або роті, добре оснащувалися автоматичною зброєю. В склад ягдкоманд відбиралися найбільш фізично та психологічно підготовлені вояки. Перевага надавалася колишнім спортсменам та мисливцям. Ягдкоманди застосовувалися для здобуття розвідувальної інформації про партизанські загони, які діють на певному терені, та вистежування та знищення окремих загонів партизан шляхом застосування елементів партизанської тактики. Ягдкоманди виявилися напрочуд ефективним засобом контрпартизанської боротьби. Партизани втрачали ініціативу, і в умовах атак на їхніх теренах змушені були займатися постійним маневруванням на місцевості, замість здійснення активних наступальних дій. Завдяки розвідувальним даним, дії регулярних військ під час крупних облав ставали більш успішними.

Досвід німців активно застосовувався і Радами під час боротьби проти рухів опору народів східної Європи у 1945–1955 роках. Дії контрпартизанських груп вкупі з геноцидом поневолених народів призвів до повного знищення антирадянських партизанських формувань України, та Балтійських держав.

Враховуючи специфіку бойової роботи контрпартизанські розвідувально-диверсійні групи формуються з вояків-спецпризначенців, які вирізняються відмінною фізичною, психологічною та тактичною підготовкою, на теоретичному й практичному досвіді знайомі зі специфікою ведення партизанської війни. Нерідко такі загони формуються з партизан-зрадників чи місцевих жителів, які перейшли на бік окупантів. Добір у такі групи дуже суворий. Туди потрапляють тільки кращі з кращих. Відповідно контрпартизанські групи оснащуються найновішим й найкращими зброєю і спорядженням.

Контрпартизанські загони застосовуються як для ведення активної розвідки, так і для здійснення бойових операцій. У першому випадку розвідувальні групи проникають вглиб партизанських територій і не вступаючи у жодні контакти з партизанами ведуть активне відстеження основних маршрутів руху партизанських загонів, їхню чисельність, озброєння. Також розвідники виявляють основні партизанські бази та населені пункти у яких місцеві жителі підтримують партизан. Дана розвідувальна інформація служить для завдання точних авіаційних та артилерійських ударів по окремим чітко визначеним об'єктам партизанської інфраструктури, а також для сприяння проведенню контрпартизанських операцій крупними підрозділами регулярних військ.

У другому випадку контрпартизанські групи самі атакують малочисельні загони партизан, завдають удари по партизанській інфраструктурі, застосовуючи диверсійну та партизанську тактику. В інших випадках окремі контрпартизанські групи проникають вглиб партизанських країв та атакують чітко визначені пріоритетні цілі. Наприклад основною метою радянських спецпризначенців під час афганської війни були каравани зі зброєю, американські Тюлені полювали за прибережними базами і складами В'єтконгу в дельті річки Меконг.

Специфіка застосування КГ як правило полягає у наступному: місцевість охоплена партизанською боротьбою розподіляється на сектори приблизно однакової величини. У кожному секторі оперує малочисельна КГ. Вона безпосередньо відповідальна за виконання розвідувальних та бойових операцій на своєму терені.

Впродовж певного часу вояки детально обстежують та вивчають місцевість у своєму секторі. Знаючи деталі партизанської тактики вояки КГ самі визначають місця найбільш придатні для сприятливого та прихованого пересування. Відповідно у таких місцях КГ облаштовують засідки й мінні пастки.

Засідки є основним елементом тактики контрпартизанських груп. Таким способом супротивник знищує дрібні партизанські групи і завдає втрати крупним формуванням. Навіть якщо партизанське формування через засідку повністю не знищено, її бойова операція вже є зірваною, оскільки партизани втрачають головну свою перевагу — схованість. Поява поранених несприятливо впливає на мобільність підрозділу. Нарешті контрпартизанська група спроможна за допомогою засобів зв'язку викликати авіаційну чи артилерійську підтримку, що ставить партизан у велику небезпеку.

При здійсненні крупних контрпартизанських акцій (облав, депортації населення, тощо) розвідувальні групи виконують роль передових частин, які ведуть активну розвідку й інформують основну частину наступаючих військ про всі зміни у обстановці, служать передовими навідниками авіаційних та артилерійських ударів, блокують найбільш відповідальні терени наступу та ймовірні ділянки відступу партизан.

Також контрпартизанські групи застосовуються для індивідуального відлову партизанських агентів та зв'язківців за наводкою спецслужб, здійснюють ліквідації окремих осіб, причетних до руху опору.

Тактику застосування контр партизанських груп вдосконалили у 50-х роках британські спецпризначенці Спеціальної авіадесантної служби (SАS) під час тривалої боротьби з малайськими та індонезійськими комуністичними партизанами протягом 50-60-х років. Британським окупаційним військам бракувало точних розвідувальних даних про дислокацію та маршрути руху рухливих партизанських підрозділів. Британські спецпризначенці невеликими групами по чотири вояки не видаючи своєї присутності і стараючись без крайньої необхідності не вступати у вогневі зіткнення з партизанами знаходили та відстежували регулярні маршрути їх руху. Це дозволило організувати ефективну блокаду й ряд успішних засідок, в результаті чого активна діяльність партизан практично припинилася. Таку тактику успішно перейняли австралійська, новозеландська SAS та американські «Зелені Берети» під час війни з партизанами В'єтконгу. Спочатку американські спецпризначенці атакували транспортні та піші постачальні колони, які рухались на південь по «Стежці Хо Ши Міна». Часто розвідувальні групи приховано переходили в'єтнамо-камбоджийський кордон. Під час крупних наступів НАВ у 70-х роках розвідувальні групи дальньої дії армії США та Корпусу морської піхоти вели успішну розвідку, що суттєво поліпшувало ведення бойових дій авіацію США та Армією Республіки В'єтнам.

Окремою сферою діяльності розвідувальних контрпартизанських груп є «лжепартизанство». Ворожі групи переодягнувшись у партизанські однострої й видаючи себе за партизан мають змогу проникати на територію партизанських країв і діяти там відносно вільно. Наприклад під час афганської війни радянські спецпризначенці часто перевдягалися у традиційний афганський одяг для того щоб бути схожими на своїх супротивників і на деякий час убезпечити себе від знаходження.

Маскарад застосовується з потрійною метою. Під виглядом партизан супротивнику легше проводити розвідку теренів, виявляти симпатиків партизанського руху, насаджувати свою агентуру. Маскарад також допомагає у бойових операціях, коли контрпартизанська група партизан під виглядом партизан раптово неочікувано атакує партизанські підрозділи. Особливо небезпечним для партизан є дії «перевертнів» з дескридитації руху опору взагалі. Під виглядом партизан супротивник здійснює каральні акції проти виявлених партизанських агентів під приводом покарання зрадників, а також різноманітні безчинства по відношенню до місцевого населення від імені руху опору, як-от пограбування, убивства, катування. Подібні дії настроюють населення вороже проти самих партизан, підриває авторитет руху опору взагалі що завдає серйозної шкоди партизанам.

Прикладом успішного застосування лжепартизанських груп є досвід британських колоніальних військ під час конфлікту в Кенії (1952–1956 р.р.) проти збройних груп «мау-мау» племені кійкуйу. У 50-х роках чорна більшість Кенії почала вимагати незалежності від Британської імперії. Очолюваний Номо Кеньятта Кенійський африканський Союз заходився створювати свої збройне крило, назване мау-мау. Бойовики розпочали партизанську та диверсійно-терористичну боротьбу проти британських військ та білих поселенців. Паралельно з безпосереднім патрулюванням та знищенням мау-мау британські війська застосовували і лжепартизанські загони. З британських вояків та чорношкірих африканців, лояльних до британської імперії та завербованих бойовиків мау-мау формувалися окремі загони, які за своєю зовнішністю, одягом та озброєнням нагадували чорних повстанців. Лжеповстанці проникали на територію племені кійкуйу і здійснювали активну розвідку та напади на загони повстанців мау-мау. Дії контрпартизанських груп виявилися напрочуд ефективними. Мау-мау позбулися свободи маневру та ініціативи, і змушені були дбати більше про свою власну безпеку. Через напади псевдопартизан посилилася роздрібленість та недовіра між окремими повстанчими загонами мау-мау. Вкупі з активною розвідувальною, військовою та дипломатичною активністю британської колоніальної адміністрації підрозділи мау-мау були практично повністю знищені або розсіяні у 1956 році, а сепаратистський рух племені кійкуйу зійшов нанівець.

«Лжепартизанство» було надто популярне серед радянських каральних органів під час ліквідації руху опору в країнах Балтії та в Західній Україні. Надто чекісти прославилися на території України, де очевидці досі зі сльозами й жахом згадують каральні акції Совітів. Типовою є трагедія польсько-українського села Бариш. Село Бариш (Бучацький район Тернопільської області) було крупним польським селом. У 1946 році збройних загін з відзнаками УПА вчинив страшну різанину польського населення Бариша. Село було повністю спаленим а всі його жителі незалежно від віку й статі вбиті або замордовані. Тут же радянська пропаганда видала цей акт як злочин українських партизан УПА проти мирного польського населення. Ті з небагатьох поляків які вціліли геть-чисто спростовували будь яку причетність упівців до цієї акції, бо ніхто з бандерівців не розмовляв, а тим паче не лаявся російською. Не так давно відомо що дану каральну акцію здійснив спецпідрозділ НКВД, переодягнутий у партизан УПА з метою розпалення у поляків ворожнечі до українського населення. Баришівська різанина та серія аналогічних акцій призвела до того що поляки ставилися до УПА явно вороже що й спричинило звуження активності загонів УПА.

Протидіяти таким розвідувальним контрпартизанським групам надзвичайно складно. Такі підрозділи без потреби себе не виявляють, атакують лише на вигідних для себе ділянках місцевості і позиціях. Найновіше озброєння, високий професіоналізм, обізнаність у тактиці партизанської війни, вміння ювелірно маскуватися на місцевості та винахідливість часто допомагають навіть при низькій чисельності завдавати партизанам серйозної шкоди, а особлива жорстокість при здійсненні акцій по дискредитації партизан роблять їх подвійно небезпечними.

Маскуються такі групи на місцевості просто бездоганно що ускладнює їх знаходження. Терпіння, напрацьоване під час виснажливих тренувань дозволяє їм нерухомо впродовж кількох днів сидіти у засідці не видаючи своєї присутності, інстинктивне вміння відчувати природу та мисливські навички дозволяло їм миттєво знаходити сліди чужої присутності, а прекрасна вогнева підготовка дозволяє швидко і безпомилково діяти під час ближнього вогневого контакту.

Надзвичайно важко описати тактику протидії таким контрпартизанським підрозділам. Все залежить від багатьох різноманітних факторів. Тому у даному випадку варто обмежитись лише загальними рекомендаціями.

При посиленні активності контрпартизанських груп слід в першу чергу убезпечити території розташування партизанських країв та місцевості розташування основних партизанських баз. Для цього здійснюється активне патрулювання окремими групами партизан прилеглої місцевості для превентивного виявлення будь якої ворожої присутності. Паралельно має відбуватися активна розвідка при наявності спеціальних технічних засобів. Для попередження будь якого вторгнення має залучатися й прихильне до партизан місцеве населення, яке мусить негайно інформувати партизан чи їхніх агентів про появу супротивника. У випадку виявлення ворожої групи на території партизанського краю всі партизанські загони, які можуть швидко досягнути місця контакту мають згрупуватися і знищити ворожу контрпартизанську групу максимально використавши чисельну перевагу. Причому знищити супротивника слід якомога швидше, щоб контрпартизанська група не встигла викликати гелікоптери чи артилерійський вогонь.

Поява контрпартизанського підрозділу може служити явною ознакою близької облави. Якщо близькість облави підтверджує розвідка партизани мусять негайно евакуюватися з місцевості. В окремих випадках може виділятися кілька спеціально натренованих партизанських загонів які мають самі вести активне полювання на контрпартизанські загони на території партизанських країв. Наприклад афганські моджахеди під час війни з радянськими окупаційними військами приділяли дуже пильну увагу охороні місцевості біля своїх основних баз а також маршрутів проходу караванів зі зброєю і спорядженням з Пакистану й Ірану. Спостереження з панівних висот здійснювали окремі стежі, місцеві жителі та партизанські розвідники під виглядом кочівників чи бродячих крамарів. Будь яка поява «шураві» на території помічалася досить швидко, що ставало сигналом до бою для всіх навколишніх партизанських підрозділів, які використовуючи чисельну перевагу намагалися за будь яку ціну знищити радянських спецпризначенців. Здійснення таких заходів оберігало основні бази відпочинку і дозволяло оновлювати сили партизанам у відносній безпеці, а також різко обмежувало активність груп радянського Спецназу.

Ще складнішою є протидія контрпартизанським групам на «нічийній території». Найголовніше, зберегти свою прихованість. Нажаль контрпартизанські групи часто облаштовують засідки саме у таких місцях. По можливості командант партизанського підрозділу має передбачити декілька маршрутів пересування. При найменшій підозрі на засідку маршрут слід змінити. Партизанський підрозділ ніколи не має залишатися довгий час на одному місці. Рухливість є одним з способів уникнення контакту з контрпартизанськими групами. Також велику роль у боротьбі з має відігравати партизанська агентурна розвідка, яка по можливості має здобувати точні дані про заплановані контрпартизанські операції, місця підготовки та дислокації контрпартизанських груп. На основі цих даних партизани уникатимуть ворожих засідок, зриватимуть активні розвідувальні заходи окупантів та самі атакуватимуть контрпартизанські групи у місця їхньої дислокації.

Проте мабуть найбільш головною запорукою ефективної протидії є індивідуальна і групова майстерність партизан. Партизанам протистоять справжні професіонали, тож кожен польовий командир мусить постійно дбати про підвищення майстерності та професіоналізму кожного партизана. При проведенні навчань в учбово-тренувальних центрах польові командири мусять ознайомлювати партизан з тактикою контрпартизанських груп, детально аналізувати досвід боїв з такими групами, виробляти відповідні тактичні настанови по протидії та практичні тренування. Кожен партизан мусить навчитися пересуватися по місцевості не залишаючи жодних слідів та досконало володіти всіма прийомами маскування. Крім того командант і партизани мусять самі ефективно «думати за супротивника», визначати найбільш ймовірні місця появи контрпартизанських груп і відповідно самим втілювати нестандартні тактичні прийоми при здійсненні бойових операцій. Хоча навіть тоді результат бою не є гарантовано позитивним, але принаймні це дозволить протидіяти на належному рівні.

Паралельно для протидії акціям лжепартизан партизани мусять не тільки активно вишукувати й знищувати перевертнів а також вести активну пропагандистську роботу серед дружнього населення. Партизани мусять роз'яснювати жителям способи діяльності ворожих груп і закликати не піддаватись на ворожі провокації. Якщо партизанам вдалося схопити живцем «лжепартизана» або зрадника, винного у провокаційних акціях і злочинах проти цивільного населення, він має по можливості обов'язково доставлений на місце злочину і скараний смертю на виду в потерпілих. Це продемонструє міць партизанського руху і сприятиме підйому авторитету партизан серед цивільного населення.

СТРІЙ ТА ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ. Стройова підготовка

Стройова підготовка є одним з найважливіших роз­ділів навчання і виховання військового службовця. Вона дисцип­лінує воїна, загартовує його фізично, виробляє гарну поставу, формує спритність, моторність, витривалість, уміння правильно і швидко виконувати команди командирів. Навички, набуті на заняттях із стройової підготовки, вдосконалюються на заняттях з вог­невої, фізичної підготовки й у повсякденній службі.

Під час проходження строкової служби солдат зви­чайно діє в складі свого відділення, тому він повинен добре знати своє місце в строю за всяких умов, різні стройові прийоми без зброї і зі зброєю. Основні обов'язки військовослужбовців перед шикуванням і в строю, поря­док виконання стройових прийомів визначені Стройовим статутом Збройних Сил України.

Стройові прийоми і рух без зброї

СТРІЙ ТА ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ

Щоб уміти швидко і правильно діяти в строю, солдат повинен знати, що таке стрій та які його елементи.

Стрій — визначене Стройовим статутом розташуван­ня військовослужбовців, підрозділів і частин для спіль­них дій у пішому порядку та на машинах.

Шеренга — стрій, у якому військовослужбовці вишикувані один біля одного на одній лінії згідно з визначеними інтервалами.

Фронт — бік строю, в який військовослужбовці звернені обличчям, а машини — лобовою частиною.

Фланг — край строю, правий або лівий. Під час по­воротів строю назви флангів не змінюються. Тил строю — сторона, протилежна фронту.

Інтервал — відстань по фронту між військовослуж­бовцями, машинами, підрозділами, частинами.

Дистанція — відстань у глибину між військово­службовцями, машинами, підрозділами, частинами. Ширина строю — відстань між флангами. Глибина строю — відстань від першої шеренги (від військовослужбовця, який стоїть попереду) до останньої шеренги (до військовослужбовця, який стоїть позаду), а під час дій на машинах — відстань від першої лінії машин (від машини, що стоїть попереду) до останньої лінії ма­шин (до машини, що стоїть позаду).

Лінія машин — стрій, у якому машини перебувають на одній лінії одна біля одної.

Ряд — два військовослужбовці, які стоять у двошеренговому строю один за одним. Якщо за військовослуж­бовцем першої шеренги не стоїть військовослужбовець другої шеренги, то такий ряд називається неповним; останній ряд завжди має бути повним.

Двошеренговий стрій — розташування військово­службовців однієї шеренги за військовослужбовцями іншої шеренги на відстані одного кроку (випростаної ру­ки, покладеної долонею на плече військовослужбовця, який стоїть попереду). Шеренги називаються першою та другою. Під час повороту строю назви шеренг не зміню­ються. Одношеренговий (шеренга) і двошеренговий строї можуть бути зімкнутими або розімкнутими.

Колона — стрій, у якому військовослужбовці розта­шовані один за одним, а підрозділи (машини) один (одна) за одним (за одною) — на відстанях, визначених Стройо­вим статутом або командиром. Колони застосовують для шикування підрозділів і частин у похідний або розгорну­тий стрій.

Розгорнутий стрій — шикування підрозділів в одну лінію по фронту в одношеренговому чи двошеренговому строю (або в лінію машин, або в лінію колон) з інтерва­лами, визначеними Стройовим статутом або командиром. Похідний стрій — шикування підрозділів у колонах один за одним на дистанціях, визначених Стройовим ста­тутом або командиром.

Напрямний — військовослужбовець (підрозділ, маши­на), що рухається на чолі строю у визначеному напрямі.

Замикаючий — військовослужбовець (підрозділ, ма­шина), що рухається останнім (останньою) у колоні.

ОБОВ'ЯЗКИ СОЛДАТА ПЕРЕД ШИКУВАННЯМ І В СТРОЮ

Для успішного виконання прийомів і дій військовослужбо­вець повинен знати свої обов'язки перед шикуванням і в строю.

Солдат зобов'язаний:

перевірити справність своєї зброї, закріпленої за ним бойової та іншої техніки, боєприпасів, особистих засобів захис­ту, шанцевого інструменту, обмундирування і спорядження;

мати акуратну зачіску, охайно заправити обмундиру­вання, правильно одягти і припасувати спорядження, до­помогти товаришеві усунути помічені недоліки;

знати своє місце в строю, вміти шикуватися швидко,

без метушні;

під час руху зберігати рівняння, інтервали і дистан­цію, не виходити зі строю (з машини) без дозволу;

в строю без дозволу не розмовляти, дотримуватися цілковитої тиші, пильнувати за наказами (розпоряджен­нями) і командами (сигналами) свого командира, вико­нувати їх швидко і точно;

передавати накази, команди (сигнали) без перекручень, гучно й чітко.

ВИКОНАННЯ КОМАНД

Команди поділяються на попередні та виконавчі. Попе­редню команду подають чітко, виразно, гучно, протяжно, щоб військовослужбовці у строю зрозуміли, яких дій вима­гає від них командир. Виконавча команда (або команда до виконання) подається після паузи, гучно, уривчасто, чітко. Наприклад: «Право-РУЧ», «Ліво-РУЧ». Перша частина слова — це попередня команда, друга частина, написана ве­ликими літерами,— виконавча команда.

За попередньою командою військовослужбовці, якщо вони перебувають у строю, стають струнко, якщо рухають­ся, то переходять на стройовий крок, а поза строєм поверта­ються вбік начальника і теж стають струнко. Щоб привер­нути увагу окремого військовослужбовця або підрозділу, подаючи попередню команду, називають військове звання і прізвище військовослужбовця або підрозділ. Наприклад: «Рядовий Коваленко, кру-ГОМ!», «Третій взвод, СТІЙ!» Щоб відмінити або зупинити виконання прийому, подається команда «ВІДСТАВИТИ!». За цією командою стають у поло­ження, яке було до виконання прийому.

У стройове положення стають за командою «СТРУН­КО!» (мал. 31). При цьому треба триматися прямо, без на­пруження; ноги в колінах випрямити, але не напружувати їх; груди підняти, а все тіло трохи подати вперед, живіт втягти, плечі розгорнути; руки опустити так, щоб кисті, шь вернуті долонями всередину, були збоку стегон, а напівзіг­нуті пальці торкалися стегна; голову тримати високо й пря-. мо, не випинаючи підборіддя; дивитися перед собою; бути готовим до негайних дій.

За командою «ВІЛЬНО!» послабити в коліні праву або ліву ногу, але не рушати з місця, бути уважним і не розмовляти.

За командою «РІВНЯЙСЬ!» усі, крім правофлангового, по­вертають голову вправо, праве вухо вище лівого, підборіддя підняте, і вирівнюються так, щоб кожний бачив груди чет­вертого солдата. За командою «Ліворуч — РІВНЯЙСЬ!» усі, крім лівофлангового, повертають голову вліво. Коли рівняння закінчено, подається команда «СТРУНКО!» і всі військово­службовці стають у вихідне положення (голову прямо).

За командою «ЗАПРАВИТИСЬ!» військовослужбовці, не залишаючи свого місця в строю, поправляють зброю, обмундирування та спорядження.

За командою «СТАВАЙ!» здійснюється шикування під­розділів. За цією командою треба швидко стати в стрій, виз­начити інтервал і дистанцію, п'яти поставити разом, а нос­ки розгорнути по лінії фронту на ширину стопи, дивитися прямо перед собою.

Повороти на місці виконують за однією з таких ко­манд: «Право-РУЧ!», «Півоберта право-РУЧ!», «Ліво-РУЧІ», «Півоберта ліво-РУЧ!», «Кру-ГОМ!» Під час пово­ротів рахують: на «раз» — повертаються у зазначений бік, зберігаючи правильне положення корпуса, і, не зги­наючи ніг у колінах, переносять вагу тіла на ту ногу, що спереду; на «два» — найкоротшим шляхом приставля­ють другу ногу. Повороти кругом (на півкола), ліворуч (на чверть кола), півоберта ліворуч (на одну восьму кола) у бік лівої руки на лівому каблуці та правому носку; по­вороти праворуч і півоберта праворуч — у бік правої ру­ки на правому каблуці й на лівому носку.

Перешикування відділення на місці з однієї шеренги у дві здійснюють за командою: «Відділення, у дві шерен­ги — ШИКУЙСЬ!» За командою до виконання парні но­мери ступають лівою ногою крок назад, не приставля­ючи правої ноги, роблять крок управо, щоб стати позаду непарних номерів, і приставляють ліву ногу.

До перешикування із зімкнутого двошеренгового строю в одношеренговий відділення попередньо розми­кається на один крок, після чого подають команду:

«Відділення, в одну шеренгу — ШИКУЙСЬ!» Для виконання цієї команди парні номери виходять на лінію непарних, ступаючи з лівої ноги крок уліво, не приставляючи ноги, роблять крок уперед і приста­вляють ліву ногу.

КОМАНДИ ЩОДО ГОЛОВНИХ УБОРІВ

Щоб військовослужбовці скинули головні убори, полається команда: «Головні убори — СКИНУТИ!», а щоб одягли: «Головні убори — НАДІТИ!» Скинутий головний убір тримають у вільно опущеній лівій руці козирком уперед (мал. 32).

Без зброї або зі зброєю в положенні «за спину» головний убір скидають і одягають правою рукою, а зі зброєю в положен­ні «на ремінь», «на груди», «біля ноги» — лівою рукою. Якщо головний убір скидають, будучи з карабіном у положенні «на плече», то карабін попередньо беруть до ноги.

РУХ СТРОЙОВИМ І ПОХІДНИМ КРОКОМ

Крок буває стройовий і похід­ний. Стройовий крок застосову­ють: для проходження підрозділів урочистим маршем; для військово­го привітання в русі; при підході військовослужбовця до начальни­ка та відході від нього, виході зі строю і поверненні на місце, а також під час занять зі стройової підготовки.

Рух стройовим кроком почи­нають за командою «Стройовим кроком — РУШ!». За поперед­ньою командою корпус треба по­дати трохи вперед, перенести ва­гу тіла на праву ногу, зберігаючи рівновагу.

Коло́на військо́ва — стрій, у якому військовослужбовці розта­шовані один за одним, а підрозділи (машини) один (одна) за одним (за одною) — на відстанях, визначених Стройо­вим статутом або командиром. Колони застосовують для шикування підрозділів і частин у похідний або розгорну­тий стрій.

Також Колона — організоване для перевезення автомобільним транспортом військове формування або його частина(підрозділ), військова команда і військові вантажі, для перевезення яких потрібно не менше двох автомобілів.

Стрі́й військо́вий — визначене Стройовим статутом розташуван­ня військовослужбовців, підрозділів і частин для спіль­них дій у пішому порядку та на машинах.

У Збройних силах України сучасний військовий стрій має такі властивості та характеристики:

·         Шеренга  — стрій, у якому військовослужбовці вишикувані один біля одного на одній лінії згідно з визначеними інтервалами.

·         Фронт — бік строю, в який військовослужбовці звернені обличчям, а машини — лобовою частиною.

·         Фланг — край строю, правий або лівий. Під час по­воротів строю назви флангів не змінюються.

·         Тил строю — сторона, протилежна фронту.

·         Інтервал — відстань по фронту між військовослуж­бовцями, машинами, підрозділами, частинами.

·         Дистанція — відстань у глибину між військово­службовцями, машинами, підрозділами, частинами.

·         Ширина строю — відстань між флангами.

·         Глибина строю — відстань від першої шеренги (від військовослужбовця, який стоїть попереду) до останньої шеренги (до військовослужбовця, який стоїть позаду), а під час дій на машинах — відстань від першої лінії машин (від машини, що стоїть попереду) до останньої лінії ма­шин (до машини, що стоїть позаду).

·         Лінія машин — стрій, у якому машини перебувають на одній лінії одна біля одної.

·         Ряд — два військовослужбовці, які стоять у двошеренговому строю один за одним. Якщо за військовослуж­бовцем першої шеренги не стоїть військовослужбовець другої шеренги, то такий ряд називається неповним; останній ряд завжди має бути повним.

·         Розгорнутий стрій  — шикування підрозділів в одну лінію по фронту в одношеренговому чи двошеренговому строю (або в лінію машин, або в лінію колон) з інтерва­лами, визначеними Стройовим статутом або командиром.

·         Похідний стрій — шикування підрозділів у колонах один за одним на дистанціях, визначених Стройовим ста­тутом або командиром.

·         Двошеренговий стрій — розташування військово­службовців однієї шеренги за військовослужбовцями іншої шеренги на відстані одного кроку (випростаної ру­ки, покладеної долонею на плече військовослужбовця, який стоїть попереду). Шеренги називаються першою та другою. Під час повороту строю назви шеренг не зміню­ються. Одношеренговий (шеренга) і двошеренговий строї можуть бути зімкнутими або розімкнутими.

·         Колона — стрій, у якому військовослужбовці розта­шовані один за одним, а підрозділи (машини) один (одна) за одним (за одною) — на відстанях, визначених Стройо­вим статутом або командиром. Колони застосовують для шикування підрозділів і частин у похідний або розгорну­тий стрій.

·         Напрямний — військовослужбовець (підрозділ, маши­на), що рухається на чолі строю у визначеному напрямі.

·         Замикаючий — військовослужбовець (підрозділ, ма­шина), що рухається останнім (останньою) у колоні.

Бойові́ поря́дки — це шикування підрозділів та частин для ведення бою.

Бойовий порядок повинен відповідати завданню та замислу майбутнього бою і забезпечувати:

·         успішне ведення бою;

·         найповніше використання бойових можливостей підрозділів;

·         своєчасне зосередження зусиль на обраному напрямку;

·         стійкість та активність в обороні;

·         рішуче ураження противника на всю глибину його бойового порядку;

·         швидке використання результатів вогневого ураження противника і сприятливих умов місцевості;

·         нарощення сили удару під час бою та здійснення маневру;

·         можливість відбиття ударів противника з повітря, знищення його аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп;

·         найменшу уразливість військ від ударів всіх видів зброї;

·         підтримання безперервної взаємодії і управління військами.

Частини і з'єднання кожного роду і виду збройних сил мають свої бойові порядки, що залежать від їх озброєння, тактичного призначення і обстановки, яка склалась. Бойові порядки повинні відповідати задумові бою, що має відбутись, і забезпечити рішучу поразку ворога на всю глибину його бойового розташування сильним і одночасним ударом, використовуючи наслідки застосування атомної зброї та інших засобів уражання.

Бойові порядки забезпечують найкраще використання військ відповідно до їхніх бойових властивостей, нарощування сили удару з глибини в ході наступу і здійснення маневру; стійкість і активність в обороні, найменшу уразливість своїх військ від атомної та інших видів зброї; найкраще використання всіх особливостей місцевості, а також зручність керування військами в бою і організації їх взаємодії. Бойові порядки визначаються заздалегідь, але змінюються і уточнюються в ході бою. До початку бою війська діють у передбойових порядках, тобто в такому групуванні сил і засобів, розчленованих вздовж фронту і на глибину, яке забезпечує швидке розгортання в бойових порядках і найменшу уразливість від атомної зброї, вогню артилерії, ударів авіації, а також досягнення більш високих темпів пересування військ при підході дополя бою. В сучасному загальновійськовому бою бойові порядки з'єднань і частин сухопутних військ звичайно складаються з одного або двох ешелонів, артилерійських груп, резервів і рухомого загону загородження, а в обороні, крім того, і з протитанкових районів.

В бойових порядках з'єднань включаються групи спеціальної артилерії, передовий загін і повітряний десант, якщо передбачається його застосування. Сили і засоби ешелонів, артилерійських груп і резервів визначаються завданням і обстановкою, а також характером застосування зброї масового ураження.