Підготовка до десантування і бойових дій

Підготовка до десантування і бойових дій

364. Підготовка до десантування і бойових дій включає: організацію десантування і бойових дій; безпосередню підготовку підрозділів (зосередження взводу у вихідному районі для десантування; підготовку до десантування озброєння, військової техніки й інших матеріальних засобів; екіпірування і підготовку особового складу – проведення занять і тренувань з підрозділами щодо підготовки до десантування і майбутніх бойових дій, виходячи з їх специфіки; заходи морально-психологічного забезпечення); вихід підрозділів на посадочні площадки; завантаження озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів; посадку особового складу у вертольоти.

365. Під час усвідомлення завдання командир взводу повинен зрозуміти завдання роти і взводу, які об'єкти (цілі) на напрямку дій взводу уражаються засобами старших командирів, завдання сусідів і порядок взаємодії з ними, чим підсилюється взвод та час готовності взводу до виконання завдання.

366. Під час оцінювання обстановки командир взводу повинен вивчити: склад, положення і можливий характер дій противника в районі десантування та бойових дій, місця розташування його вогневих засобів, його сильні та слабкі сторони, найбільш імовірні напрямки дій танків, а також літаків і вертольотів на малих та гранично малих висотах, напрямку можливого відходу противника з об'єкту; стан, забезпеченість і можливості взводу і приданих підрозділів; склад, положення, характер дій сусідів і умови взаємодії з ними; місцевість, її прохідність, захисні властивості, що маскують, вигідні підступи до об'єкта захоплення, умови спостереження та ведення вогню.

Крім того, командир взводу враховує радіаційну і хімічну обстановку, час доби і стан погоди.

У висновках з оцінки обстановки командир взводу додатково повинен визначити: на захопленні і знищенні яких об’єктів (їх елементів) зосередити основні зусилля; послідовність виконання бойового завдання; які сили і засоби залучати для захоплення і знищення об’єктів, захоплення районів (рубежів); які елементи бойового порядку необхідно мати; які заявки і до якого терміну подати для забезпечення підготовки взводу до десантування і бойових дій.

367. Під час прийняття рішення на десантування та бойові дії командир взводу визначає: на чому зосередити основні зусилля десанту; якого противника, де, в якій послідовності і як захопити або знищити (з вказівкою порядку вогневого ураження і заходів з уведення його в оману); бойовий склад десанту; порядок десантування і способи висадки (з яких посадочних площадок, якими вертольотами і на яку площадку приземлення здійснюється десантування; порядок бойового застосування вертольотів під час десантно-штурмових дій).

Якщо старшим командиром передбачається евакуація десанту після виконання ним бойового завдання, то визначається порядок збору підрозділів, висування в район евакуації і проведення евакуації десанту.

368. При постановці завдань у бойовому наказі командир взводу вказує:

орієнтири;

об'єкт захоплення, склад, положення і характер можливих дій противника на об'єкті, місця розташування його вогневих засобів;

завдання роти і взводу;

об'єкти та цілі на напрямку дій взводу, що уражаються засобами старших командирів, а також завдання сусідів;

бойові завдання відділенням, приданим підрозділам і вогневим засобам;

час готовності до виконання завдання;

своє місце і заступника.

Бойовий наказ повинен викладатися коротко, чітко і так, щоб підлеглі ясно зрозуміли своє завдання.

369. Командир десанту разом із представником вертолітного підрозділу залучається до рекогносцировки вихідного району для десантування і посадочних площадок, що проводить командир, за рішенням якого застосовується ТакПД. Під час рекогносцировки уточнюються: район зосередження десанту, стан площадок і місця стоянок вертольотів, маршрут висування підрозділів, організація комендантської служби. На основі результатів рекогносцировки командир десанту визначає вихідні дані для розробки розрахунку завантаження озброєння, військової техніки, інших матеріальних засобів, посадки особового складу у вертольоти. Розрахунок на десантування складається і підписується командиром десанту і командиром вертолітного підрозділу і затверджується командиром, за рішенням якого застосовується десант.

При організації десантування та бойових дій розрахунок часу ведеться від встановленого часу  “Ч”, який визначає старший начальник.  Час  “Ч”  доводиться до командира десанту окремим розпорядженням.

Час “Ч” для  повітряних десантів визначається початком викидання (висадки) передового загону десанту у районі десантування. Початком викидання (висадки) вважається момент відділення від літака (вертольоту) першого десантника (об’єкту, вантажу) передового загону.

Час “Ч” при плануванні десантно-штурмових дій (аеромобільних дій) визначається виходом на рубіж бойового розходження вертольотів передового загону, або головних  сил десанту,  коли передовий  загін  не  призначається.

370. Під час організації взаємодії командир взводу повинен погодити зусилля штатних і приданих вогневих засобів для успішного виконання поставленого завдання, домогтися правильного і єдиного розуміння всіма командирами відділень бойового завдання та способів його виконання, а також указати сигнали впізнання, оповіщення, управління і взаємодії та порядок дій за ними.

Перевіривши готовність особового складу, бойової техніки та озброєння до виконання бойового завдання, командир взводу доповідає про це командиру роти.

371. Під час організації управління командир десанту визначає своє місце розташування і порядок управління у вихідному районі для десантування, під час висадки і ведення бойових дій, у разі необхідності доводить до підлеглих командирів з якого рубежу (часу), у якій радіомережі і кому встановити зв'язок з командиром підрозділу, що виходить у район бойових дій десанту, уточнює (доводить) радіодані та порядок користування радіозасобами.

372. Після організації десантування і бойових дій командир взводу керує отриманням і підготовкою до десантування необхідних (вказаних) запасів матеріальних засобів; підготовкою озброєння і військової техніки до десантування і бойового застосування; підготовкою особового складу до десантування і бойових дій; перевіряє готовність взводу і доданих підрозділів (вогневих засобів) до виконання бойового завдання.

Із підрозділами, за наявністю часу, організовуються та проводяться заняття і тренування з завантаження (вивантаження) озброєння, військової техніки й інших матеріальних засобів у вертольоти, посадці (висадці) особового складу і ведення бойових дій стосовно отриманого завдання.

373. У встановлений час взвод виходить у район зосередження, в якому він розташовується, використовуючи природні укриття, організовує безпосередню охорону. Командир взводу і командири відділень перевіряють готовність підрозділів до посадки (завантаження) у вертольоти відповідно до розрахунку на десантування. При призначенні району очікування взвод переміщується в цей район, з урахуванням часу, необхідного для завершення підготовки до десантування.

З прибуттям вертольотів командир десанту, спільно з командиром вертолітного підрозділу, уточнює розрахунок на десантування і порядок посадки особового складу, завантаження озброєння та матеріально-технічних засобів, площадки приземлення в основному і запасному районах десантування, порядок взаємодії вертолітних і механізованих підрозділів у польоті і при висадці, при необхідності й бойові завдання підрозділам, а також бойовий порядок у польоті.

374. Терміни готовності до десантування визначає командир, що застосовує десант. Механізований взвод, що призначений у ТакПД, виходить на посадочну площадку в призначений командиром десанту і узгоджений з командиром вертолітного підрозділу час.

Завантаження у вертольоти озброєння та інших матеріально-технічних засобів розпочинається у встановлений час або за командою командира, що застосовує десант, відповідно до розрахунку на десантування і проводиться призначеним особовим складом підрозділів під керівництвом командирів вертольотів. Посадка особового складу у вертольоти проводиться безпосередньо перед зльотом і має бути завершена до запуску двигунів. Час посадки визначається командиром десанту після отримання розпорядження на десантування.

Готовність до десантування визначається закінченням завантаження і проведенням передпольотного огляду вертольотів командиром десанту спільно з командирами екіпажів вертольотів, до цього часу особовий склад повинен знаходитися в безпосередній близькості від вертольотів у готовності до посадки.

7.2.2. Десантування і ведення бойових дій

375. Десантування починається за командою командира, що застосовує десант. Відповідальність за висадку ТакПД в точно встановлений час і в призначений район (на об'єкт) несе командир підрозділу вертольотів.

Побудова бойового порядку вертольотів здійснюється по мірі зльоту і завершується з підльотом головного підрозділу вертольотів головних сил до вихідного рубежу (пункту). Десант у складі взводу, як правило, починає переліт з моменту зльоту, при цьому вихідний пункт може не призначатися.

Командир десанту у польоті знаходиться на вертольоті командира вертолітного підрозділу. Командир вертолітного підрозділу інформує командира десанту про обстановку в районі десантування, змінах у маршруті польоту і порядку заходу на площадки приземлення, а також про вертольоти, що отримали пошкодження і припинили політ.

Командир десанту доповідає командирові, що застосовує десант, про висадку, результати бою передової групи, виконання найближчого, подальшого завдань і про різкі зміни обстановки.

376. Бойовий політ у район десантування здійснюється на малих і гранично малих висотах, як правило, однією колоною. Попереду з інтервалом 10-20 хв. від головних сил десанту летять вертольоти з передовою групою. У голові колони головних сил десанту летять вертольоти з механізованими підрозділами, а за ними – вертольоти з доданими підрозділами (розрахунками).

Для завершення подавлення противника в смузі прольоту, особливо його засобів протиповітряної оборони, бойові, а інколи і транспортно-бойові вертольоти прикриття, прямуючі попереду і на флангах колони з десантом ведуть вогонь з бортового озброєння, а підрозділи десанту – з стрілецької зброї.

У польоті при підході до зони зараження у вертольотах закриваються всі люки і двері, вимикаються системи підігрівання і вентиляції кабін; екіпажі й особовий склад десанту надягають респіратори (протигази).

377. З підходом вертольотів передової групи до площадки приземлення противник на ній знищується і придушується вогнем з бортового озброєння вертольотів і стрілецької зброї, після чого проводиться висадка передової групи. Керує висадкою і вивантаженням з вертольота бортовий технік.

Після висадки передової групи, бойові і транспортно-бойові вертольоти здійснюють підтримку бою передової групи і прикриття, висадку головних сил десанту, а також завдають удари противникові, який підходить до району десантування. Командир передової групи повідомляє командиру десанту уточнені дані про місцевість у районі десантування, площадках приземлення і характер дій противника в районі висадки, а при нагоді – в районі рубежу (об’єкта), що захоплюється (знищується).

Передова група, після висадки з вертольотів, розгортається у бойовий порядок, завершує знищення противника на площадці приземлення і в прилеглих до них районах, опановує призначений рубіж, закріплюється на ньому і забезпечує висадку головних сил десанту.

Дозорне відділення (піший дозор) передової групи після висадки веде розвідку у напрямку майбутніх дій десанту, висувається до рубежу захоплення (об’єкта знищення, виводу з ладу), уточнює склад і положення противника, а хіміки-розвідники ведуть радіаційну і хімічну розвідку.

Гранатометний підрозділ (обслуга) після висадки займає вогневі позиції на площадці приземлення і веде вогонь по цілях противника, які спостерігаються, в подальшому здійснюють вогневе ураження противника у напрямку дій підрозділів десанту.

Зенітний підрозділ (обслуги), що діють у передовій групі, після висадки займають вогневі позиції поблизу площадки приземлення на напрямку висування головних сил десанту в готовності до ведення вогню по повітряних цілях противника.

Сапери в цей час ведуть розвідку мінно-вибухових і інших загороджень, майданчика приземлення, проводять їх розгородження або позначають перешкоди і місцеві предмети, що заважають посадці вертольотів.

При підльоті головних сил до району десантування, командир десанту на основі даних, які отримані від передової групи, і командира підрозділу вертольотів, при необхідності уточнює порядок висадки і завдання підрозділам.

Після висадки підрозділи десанту можуть приступати до виконання бойового завдання відразу після висадки або після приведення в готовність до бою: збору особового складу у вказаних пунктах збору або вихідному положенні для наступу (атаки), розгортання мінометних, гранатометних підрозділів (обслуг) на вогневих позиціях, приведення в готовність до бойового застосування озброєння і військової техніки, встановлення зв'язку з командиром, що застосовує десант. Після побудови бойового порядку для ведення бою, взвод займає вихідне положення для дій і за командою (сигналом) приступає до виконання бойового завдання.

378. Передова група забезпечує висадку головних сил у районі десантування, яке здійснюється під прикриттям бойових вертольотів і вогню підтримуючої артилерії (по можливості). Командир десанту після висадки уточнює на місцевості або ставить підрозділам нові завдання, узгоджує їх дії і управляє ними під час виконання бойового завдання. При цьому він повинен постійно проявляти військову хитрість, широко застосовувати маневр для атаки противника у фланг, у тил і з різних напрямів.

Мінометні і гранатометні підрозділи (обслуги), що знаходяться в складі головних сил, після висадки займають вогневі позиції на площадці приземлення і ведуть вогонь по розвіданих цілях, у подальшому здійснюють вогневе ураження противника на напрямку дій підрозділів десанту.

Зенітний підрозділ (обслуги) прикривають бойові дії вертольотів і бойові порядки десанту від ударів повітряного противника.

Резерв після висадки збирається в призначеному йому пункті в готовності до виконання раптово виникаючих завдань.

Бойові вертольоти, а після висадки десанту і транспортно-бойові вертольоти підтримують його бій десанту з повітря, а також забороняють підхід резервів противника.

Висування підрозділів десанту до рубежу (об’єкта) захоплення (знищення, виводу з ладу), здійснюється швидко і приховано, як правило, в передбойовому порядку під прикриттям охорони. При зустрічі з противником під час висунення підрозділи десанту, не втягуючись у затяжний бій, обходять осередки опору вогнем, а при необхідності і рішучою атакою часткою сил знищують дрібні групи противника.

379. З виходом до призначеного об’єкту ТакПД з ходу розгортається у бойовий порядок і стрімко атакує його у фланг і тил, знищує живу силу, вогневі засоби (виводить об'єкт з ладу) і швидко виходить до нового об’єкта або у вказаний район (пункт).

При закріпленні на захопленому рубежі підрозділи десанту переходять до оборони, яка грунтується на утриманні важливих ділянок місцевості і швидкому маневрі силами та засобами. Опорний пункт взводу готується до кругової оборони, яка забезпечує успішну боротьбу з танками та іншими броньованими машинами противника.

380. Виконуючи завдання щодо нанесення ударів у фланг і тил противнику, який висувається, ТакПД після висадки виходить на вірогідні шляхи його висування, займає вигідний рубіж і завдає з нього раптові удари, широко застосовуючи вогневі засідки. При нагоді десант може займати послідовно декілька вигідних рубежів, завдаючи ударів у фланг і тил противнику. Виконання десантом цього завдання повинно здійснюватися в тісній взаємодії з підрозділами вертольотів, а також з підрозділами своїх військ, що наступають з фронту або ведуть оборону.

381. При знищенні (виведенні з ладу) засобів застосування ЗМУ, наземних елементів розвідувально-ударних комплексів, пунктів управління й інших об'єктів противника підрозділи десанту приховано висуваються в район їх розташування, атакують і знищують противника, що прикриває ці об'єкти, приводять у непридатність до застосування його пускові установки, ракети (снаряди), засоби управління та інші важливі елементи об’єкта. Засоби ядерного і хімічного нападу при їх пересуванні знищуються вогнем і рішучою атакою або раптовими діями з вогневих засідок.

При захопленні ЗМУ противника, ТакПД знищує противника в районі їх розташування, займає призначений рубіж і забезпечує дії саперів щодо знешкодження ЗМУ.

382. Для виведення з ладу вузла доріг руйнуються мости, віадуки, шляхопроводи і транспортні розв'язки, приводиться в непридатність полотно дороги в місцях, де за умовами місцевості в короткі терміни неможливо обладнати об'їзди (на заболочених ділянках, у міжозерних дефіле, виїмках, на гірських карнизах).

При захопленні залізничного вузла (станції) насамперед виводяться з ладу (підриваються, руйнуються) вхідні і вихідні стрілки, засоби сигналізації та автоблокування, лінії енергопостачання і зв'язку. Військові ешелони, що перебувають на станції, як правило, блокуються і знищуються вогнем і рішучою атакою.

383. Виконуючи завдання щодо захоплення гідроспоруд, мостів, переправних засобів або ділянок, зручних для форсування, десант після висадки стрімко висувається до призначеного об’єкта, атакою з ходу з різних напрямків, захоплює ці об'єкти і, перейшовши до кругової оборони, утримує їх до підходу своїх військ.

7.3. Взвод у морському десанті

Для забезпечення дій морського десанту ТакПД після висадки може захоплювати і наполегливою обороною утримувати ділянку прибережної смуги, яка намічена для висадки морського десанту, забороняти підхід до нього резервів противника, часткою сил або у повному складі знищувати батарею берегової артилерії і інші вогневі засоби, що перешкоджають висадці морського десанту, а також пункти управління, вузли зв'язку й інші об’єкти. Висадка ТакПД здійснюється безпосередньо перед підходом десантних кораблів з підрозділами морського десанту до берега. Дії десанту підтримуються вогнем кораблів вогневої підтримки із ударами авіації.

384. Для захоплення перевалу ТакПД висаджується безпосередньо на нього або на площадку поблизу перевалу, опановує прилеглі до нього командні висоти, потім виходить у фланг і тил противнику, що обороняє перевал, і знищує його.

Для захоплення гірського проходу десант висаджується, як правило, біля входу в нього, потім опановує прилеглі до нього командні висоти, з яких прострілюється гірський прохід (долина), блокує і знищує противника.

385. При застосуванні ТакПД для блокування десанту (диверсійно-розвідувальної групи) противника і подальшого його знищення спільно з протидесантними (загальновійськовими) резервами висадка проводиться на напрямку висунення десанту, диверсійно-розвідувальної групи противника, безпосередньо на рубіж блокування або в безпосередній близькості від нього.

386. З виходом частин (підрозділів), що наступають з фронту, на рубіж входження у зв'язок, командир десанту встановлює з ними зв'язок, уточнює розташування пунктів зустрічі, порядок пропуску підрозділів через бойові порядки підрозділів десанту і подальші спільні дії.

З виходом на рубіж підтримки десанту вогнем артилерії командири підтримуючих підрозділів артилерії входять у зв'язок з командиром (артилерійським корегувальником) десанту і приступають до виконання завдань щодо підтримки десанту в обсязі виділеного ресурсу. З цієї миті управління десантом може передатися командирові частини (підрозділу), що виходить у район бойових дій десанту, десант стає елементом бойового порядку частини (підрозділу), починається етап спільних дій.

З виходом на пункти зустрічі підрозділи позначають себе встановленими сигналами, командир десанту уточнює відомості про противника положення своїх підрозділів, порядок пропуску підрозділів через бойові порядки десанту і подальших спільних дій (заміни підрозділів десанту).

Після з'єднання з передовими підрозділами бригади (полку), підрозділи десанту можуть утримувати раніше захоплені об'єкти (рубежі) до підходу першого ешелону, прикривати фланги загальновійськових частин (підрозділів) при їх висуванні, розгортанні і під час ведення бою, захоплювати спільно з ними важливі об'єкти (рубежі) або виводитися з бою в район розташування своєї частини (підрозділу) для відновлення боєздатності і діяти відповідно до отриманого  завдання.

387. Евакуація десанту може проводитися вертольотами безпосередньо із знищеного об’єкту або з району збору після виконання бойового завдання (евакуації).

Висування десанту в район евакуації здійснюється в передбойових порядках. Для забезпечення евакуації десанту на пануючих висотах і можливих маршрутах висування противника виставляються підрозділи охорони і прикриття. Насамперед проводиться завантаження і посадка мінометних і гранатометних розрахунків. Підтримуючі вертольоти знаходяться в готовності до вогневої підтримки підрозділів охорони, прикриття і вертольотів десантної групи, особливо при їх посадці і зльоті.

Діями підрозділів десанту і вертольотів під час евакуації керує командир десанту.

Підрозділи охорони і прикриття після евакуації десантної групи, встановивши димові завіси, залишають район евакуації на вертольотах.

388. З виконанням бойового завдання ТакПД виходить у призначений район (пункт) збору, і, як правило, поступає в розпорядження командира своєї частини (підрозділу). При отриманні бойового завдання на повторне десантування приступають до його підготовки. В цьому випадку у взводі проводяться заходи щодо відновлення боєздатності, їх бойового злагодження, поповнення особовим складом, озброєнням, ракетами, боєприпасами і необхідним майном.

389. Підрозділи, призначені до складу ТакПД, забезпечуються ракетами, боєприпасами, продовольством, засобами індивідуального захисту та іншими матеріальними засобами на весь час дій у тилу противника (виконання бойового завдання).

Взводу може додаватися медичний персонал зі складу медичного пункту батальйону і засоби для надання пораненим і хворим медичної допомоги.

Поповнення запасів боєприпасів і інших матеріальних засобів під час бойових дій може проводитися підрозділами авіації СВ, при цьому зворотними рейсами здійснюється евакуація поранених і хворих, а також організовується десантом шляхом використання озброєння, боєприпасів і інших матеріальних засобів захоплених у противника.

ДІЇ ПІД ЧАС УЧАСТІ У МІЖНАРОДНИХ МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ

ДІЇ ПІД ЧАС УЧАСТІ У МІЖНАРОДНИХ МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ

8.1. Загальні положення

390. Миротворча діяльність – це колективні дії міжнародних організацій (ОБСЄ, ООН, НАТО тощо) політичного, економічного, дипломатичного, воєнного та іншого характеру, які застосовуються відповідно до норм і принципів міжнародного права та спрямовані на запобігання чи припинення збройних конфліктів переважно мирними способами з метою підтримання міжнародної безпеки.

391. Види миротворчої діяльності базуються на принципах міжнародного гуманітарного права. Основними видами участі у миротворчій діяльності, як правило, можуть бути направлення в зону конфлікту країнами-учасниками своїх спостерігачів, миротворчих сил, а також здійснення виділення матеріально-технічних ресурсів і послуг.

У ході цих заходів повинні дотримуватися наступні основні принципи: законність, згода сторін, неупередженість (нейтральність), рішучість і цілеспрямованість, чіткість намірів, відкритість дій миротворчих сил, багато національність, інтеграція та єдність дій, власна безпека і застосування сили виключно для необхідної самооборони, легке розпізнавання контингентів миротворчих сил, передбачення інцидентів та визнання повноважень місцевої влади.

Місія спостерігачів має завдання спостерігати за обстановкою у визначеному регіоні (районі) та звітувати за результатами спостереження. Поодинока міжнародна місія спостереження складається з декількох членів військового персоналу, які здійснюють різні види спостереження у спірному районі та повідомляють про будь-які порушення домовленості про припинення вогню, здійснюють патрулювання в критично важливих районах, ведуть переговори на місцевому рівні з ворогуючими сторонами і проводять особливі види слідства.

Миротворчі сили – це військові миротворчі контингенти, військовий і цивільний персонал, а також поліція, які призначені для проведення миротворчих операцій. Вони можуть включати сухопутні, військово-повітряні, військово-морські, допоміжні та інші підрозділи для участі у виконанні миротворчих завдань.

Військовий персонал може бути призначений окремо: служити в міжнаціональному складі, в складі групи (медичної групи) або в якості частини багатонаціонального підрозділу. Військові підрозділи можуть бути сформовані відразу або після прибуття в район операцій. Рівень участі залежить від масштабу конфлікту і буде визначений відповідним документом для початку організації планування майбутніх операцій (Мандатом).

Військовий миротворчий контингент – військові підрозділи, які оснащені відповідним озброєнням і військовою технікою, засобами підтримки і зв’язку, що направляються для участі у міжнародних миротворчих операціях (ММО), у тому числі разом із формуваннями ІВФ та ПрО, які входять до складу об’єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях.

Миротворчий персонал – окремі військовослужбовці та цивільні особи військових формувань, ПрО, інших державних органів і цивільних установ, які направляються для участі в ММО і не входять до складу миротворчого контингенту.

Матеріально-технічні ресурси та послуги складаються з фінансової та технічної допомоги, що надаються для використання в ММО, у тому числі бойова і спеціальна техніка, окремі види озброєнь, засоби зв’язку, транспортні засоби з екіпажами; забезпечення продовольством, медикаментами, транспортом та іншим обладнанням. У деяких випадках участь у виконанні миротворчих завдань може бути обмежена лише наданням техніки щодо забезпечення перевезень і постачання багатонаціональним силам.

392. Значну роль при здійсненні миротворчої діяльності відіграють ММО.

Міжнародні миротворчі операції – це міжнародні дії або заходи ( в тому числі дії багатонаціональних сил), які здійснюються за рішеннями Ради Безпеки ООН і під їх загальним контролем відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, ОБСЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з положеннями Статуту ООН.

Миротворча операція має за мету перш за все здійснення дипломатичних кроків щодо досягнення, відновлення або дотримання миру в районах потенційного конфлікту. За таких умов політичні заходи мають суттєвий вплив на ведення військових дій, які проводяться за згодою воюючих сторін з метою підтримання миру, досягнутого у результаті переговорів, та сприяння дипломатичному розв’язанню спірних проблем.

У відповідності до форм і видів участі у миротворчій діяльності розрізняють наступні типи миротворчих операцій: з попередження конфліктів (коли для уникнення конфлікту вчинені такі дії, як превентивна дипломатія, консультації, ведення спостереження за обстановкою відповідно до угод сторін конфлікту, накладення санкцій тощо); з встановлення миру (сприяння миру) (проводяться за обов’язковою згодою сторін конфлікту з метою їх розв’язання шляхом мирного урегулювання, в умовах відсутності чітких домовленостей між сторонами конфлікту (посередництво, переговори, надання різноманітних видів допомоги) або превентивного розгортання військ для недопущення конфлікту, а також контролю за умовами перемир’я та виконання угод про припинення вогню, забезпечення дотримання прав людини, надання всебічної допомоги населенню); з підтримання (відновлення) миру (проводяться, як правило, після досягнення домовленостей між сторонами конфлікту (підписання мирної угоди) для недопущення подальшого розгортання конфлікту та надання допомоги у розвитку процесу мирного врегулювання роз’єднання збройних формувань, задіяних у конфлікті, недопущення та запобігання ескалації воєнних дій, відновлення законності та правопорядку, забезпечення нормального функціонування державних і виборних установ та організацій шляхом роз’єднання ворогуючих сторін миротворчими контингентами); з примушення до миру (встановлення миру) (проводяться коли не передбачається обов’язкова згода всіх конфліктуючих сторін, як правило, вводяться міжнародні санкції та застосовуються найрішучіші заходи з використанням військової сили для припинення збройного конфлікту і примушення сторін конфлікту до встановлення перемир’я, мають більше військовий напрямок, ніж політико-дипломатичний задля припинення громадянських і міжетнічних війн); з розбудови миру (проводяться у постконфліктний період для відновлення життєдіяльності найважливіших елементів інфраструктури та цивільних інститутів країни, демілітаризації району конфлікту головна роль належить, як правило, цивільним структурам (гуманітарним агенціям, неурядовим організаціям тощо).

У рамках миротворчої діяльності можуть проводитися також пошуково-рятувальні, гуманітарні та електоральні операції.

Пошуково-рятувальні операції проводяться для пошуку і порятунку особового складу військових формувань і населення, яке потерпає від наслідків НС техногенного, природного та воєнного характеру з використанням спеціальних команд та обладнання.

Гуманітарні операції проводяться з метою надання допомоги та захисту жертв конфлікту або стихійного лиха, полегшення тягаря населення, особливо в умовах, коли місцева влада не бажає або неспроможна налагодити нормальну життєдіяльність населення. Керівництво гуманітарними операціями здійснюють, як правило, цивільні особи.

Електоральні операції проводяться для створення умов і допомоги у проведенні демократичних виборів до органів влади та уряду. Можуть бути як самостійними операціями, так і проводитися у якості складової частини операцій з розбудови миру.

Здійснення пошуково-рятувальних, гуманітарних та електоральних операцій не вимагають спеціального мандату.

393. Традиційно роль військової сили у миротворчій діяльності полягає у тому, щоб, розмістившись між різними сторонами конфлікту, завадити їх зіткненню або в спостереженні, як виконується угода про припинення вогню чи про примирення.

Практичне проведення операції з попередження, встановлення або підтримання миру може включати декілька різних способів дій. Основними з них є дії щодо спостереження, розмежування та змішані дії розмежування і спостереження.

Дії щодо спостереження, як правило, виконуються військовими спостерігачами та за допомогою організації різних видів спостереження. Їх завдання полягає у контролі за виконанням угоди перемир’я.

Дії щодо розмежування, як правило, здійснюються миротворчими підрозділами. Завдання полягає в тому, щоб розміститись між двома або більше ворогуючими сторонами, запобігти (не допустити) відновлення збройної боротьби. Областю дії може бути Буферна зона ООН, де дозволяється знаходитись тільки персоналу ООН, або зона, в якій ніякому військовому персоналу, крім персоналу ООН, не дозволяється знаходитись.

Змішані дії розмежування і спостереження включають контролювання районів по обидва боки буферної зони, де сторони, що протистоять, погодилися на обмеження у застосуванні військової сили. Ці райони називаються Областями Обмеження Озброєнь.

394. Типовими завданнями операцій з примушення до миру є: поновлення правопорядку; захист гуманітарних операцій та прав людини; стримування конфлікту; розведення сил ворогуючих сторін; встановлення зон безпеки та нагляд за ними; гарантування або заперечення просування та посилення санкцій. Відмінністю завдань є виконання миротворчими підрозділами поліцейських функцій. Значно зростає обсяг завдань підрозділами інженерних військ і тиловим службам для забезпечення гуманітарних операцій, поновлення місцевої інфраструктури.

Миротворчі підрозділи застосовуються для спонукання сторін конфлікту до взаємних поступок і досягнення згоди, тому існує висока можливість ведення обмежених бойових дій між миротворчим контингентом і конфліктуючими сторонами. Протистояння може довести до повномасштабних бойових дій. У цьому випадку миротворчі підрозділи потрапляють в умови близькі до конфлікту низької інтенсивності, а операції з примушення до миру являють собою активну військову фазу бойових дій (з елементами стабілізаційних і специфічних дій) проти сторін конфлікту, яка завершує комплекс політичних, дипломатичних і економічних заходів з метою рішучого примушення сторін конфлікту до встановлення перемир’я.

Підготовки до дій у ММО

Підготовки до дій у ММО

395. Взвод зі складу миротворчого контингенту самостійно або у складі роти може залучатися до виконання найбільш характерних завдань: організації всіх видів спостереження; здійснення контролю за пересуванням людей і транспортних засобів у зоні роз’єднання (буферній, демілітаризованій зоні); проведення патрулювання; взяття під охорону та оборону важливих об’єктів; захисту своїх сил і засобів (організація безпеки миротворчих підрозділів); всебічного сприяння переговорам; блокування районів, населених пунктів; сприяння гуманітарній допомозі та економічній діяльності; забезпечення супроводження колон гуманітарної допомоги, інших важливих вантажів і високоповажних посадових осіб.

Крім цього, миротворчі завдання можуть виконуватися шляхом проведення оточення та обшуків; забезпечення безпеки на виборчих пунктах і на зустрічах виборців з кандидатами різного рівня; виконання ремонтно-відновлювальних робіт і надання медичної допомоги у випадках масових поранень тощо.

В умовах проведення операцій з примушення до миру, миротворчий взвод може вести звичайні бойові дії, а також, в залежності від обстановки, виконувати завдання, притаманні стабілізаційним і специфічним діям військ.

Крім цього, він може включатись для вирішення раптово виникаючих завдань під час проведення миротворчої місії до складу сил швидкого реагування. Склад сил швидкого реагування визначається старшим командиром сил з підтримання миру і може включати в себе як підрозділи, так і засоби їх мобільної доставки в райони застосування. До сил швидкого реагування можуть бути направлені підрозділи і частини з різних національних контингентів з підтримки миру, але з обов’язковою мовною сумісністю (або забезпечені достатньою кількістю радників і перекладачів). Загальне командування силами швидкого реагування покладається на командувача миротворчими силами, або за його рішенням – на командира національного контингенту в чиїх інтересах сили швидкого реагування на цьому етапі виконують поставлене завдання.

Сили швидкого реагування застосовуються: при виникненні загрозливого стану в одному з районів виконання миротворчої місії; при вирішенні раптово виникаючих завдань; для демонстрації військової присутності або застосування сили для надання допомоги одному з національних контингентів; для протидії проявам сили з боку конфліктуючих сторін; надання допомоги підрозділам, які опинились в небезпеці.

В залежності від покладених миротворчих завдань, організаційно-штатна структура підрозділів миротворчих сил може бути різною і відповідно розробляється конкретно під кожну миротворчу місію.

396. Під час виконання миротворчих завдань в умовах проведення миротворчих операцій підрозділи розташовуються в базових районах.

Базовий район (БР) – ділянка спеціально виділеної території з розташованими на ній будівлями (спорудами), наметовими містечками, місцями розташування ОВТ, складами, де розташовуються одна або декілька частин (підрозділів).

На відміну від розташування на місці (району зосередження, вихідного району), базовий район розташовується на території іноземних держав і може включати спеціально відведені будівлі в межах населених пунктів для розміщення підрозділів та органів управління ними, більш щільно та ретельно обладнується в інженерному відношенні, в тому числі з улаштуванням інженерних загороджень, готується для ведення кругової оборони з метою забезпечення безпечної життєдіяльності підрозділів. У базових районах у повній бойовій готовності знаходяться чергові підрозділи для виконання раптово виникаючих завдань.

Для підтримання порядку встановленого старшим начальником серед військовослужбовців і служби військ призначається комендант базового району.

В межах базового району, як правило, створюються бази миротворчих сил (БМС) (підрозділів), які дозволяють контролювати територію відповідальності. За допомогою таких баз здійснюється спостереження за зоною відповідальності, підтримування досягнутого перемир’я, управління діями КПП, патрульних груп і груп швидкого реагування, здійснюється контроль за пересуванням людей, техніки, гуманітарних вантажів. Вони дають змогу зустрічатися лідерам протиборчих сторін, пояснювати їм мету певних дій та їх значення при проведенні миротворчої операції.

397. Для виконання миротворчих завдань, крім звичайного військового базового рівня підготовки, військовослужбовці повинні чітко засвоїти та виконувати стандартні процедури миротворчих підрозділів ООН, які дещо відрізняються від загальної тактики ведення бойових дій, у зв’язку з чим особливого значення набуває індивідуальна підготовка, злагодження відділень і взводів.

Найбільш важливі дисципліни навчання, як правило, включаються в програму підготовки перед виконанням миротворчої місії і підлягають ретельному вивченню, це: міжнародне право; сучасна інформація щодо країни та району місії, включаючи історію, культуру, релігію, традиції, географічні данні, рослинний та тваринний світ, клімат тощо; обов’язки та порядок організації та несення служби (на КПП, ПС; патрулювання вдень і вночі; супроводження та конвоювання; взаємодія з недержавними організаціями та порядок ведення переговорів на нижчому рівні; знанні зброї, яка використовується в районі проведення миротворчих операцій; порядок та дії при здійсненні медичної евакуації); робота з картами стандарту НАТО; порядок дій при посадці гелікоптера та управління вогнем з землі; порядок ведення переговорів по засобах зв’язку за стандартами НАТО; поводження на мінних полях та ознаки мін-пасток; водіння (враховуючи специфіку рельєфу місцевості району); бездоганне знання правил використання зброї; перша медична допомога; порядок контролю натовпу; мовна підготовка (англійська та країни перебування); психологічна підготовка; порядок обшуку; поводження з представниками мас-медіа; охорона об’єктів та інженерне обладнання.

Підготовка підрозділів у базовому районі продовжується відповідно до програми бойової підготовки з урахуванням тих завдань, які стоять перед підрозділом. В основному, заняття проводяться у складі взводу під керівництвом командира взводу (командир роти, начальниками служб, офіцерами управління) миротворчого контингенту. У плані підготовки проводяться інструктажі особового складу, який заступає на бойове чергування на блокпости (КПП, патруль, конвой тощо).

Незалежно від відриву особового складу для виконання поставлених завдань постійно проводяться заняття: з бойової готовності (дії особового складу за різними ступенями бойової готовності); по діях груп, що знаходяться в резерві; з обладнання місць несення чергування, охорони та оборони місця дислокації; з організації медичної евакуації.

398. Порядок дій при приведенні у вищі ступені бойової готовності:

при бойовій готовності “Зелена”: підрозділи миротворчих сил виконують свої завдання у звичайному режимі;

при бойовій готовності “Жовта”: підрозділи миротворчих сил розміщені в призначених районах (секторах), весь особовий склад знаходиться на своїх місцях у готовності до оборони. Командири підрозділів можуть дозволити особовому складу виконання тільки особливо важливих службових завдань за межами району (сектора) відповідальності; перевіряється зброя, засоби зв’язку і захисту;

при бойовій готовності “Червона”: вводяться обмеження руху транспорту в районі проведення операції з підтримання миру; 50% особового складу підрозділів знаходиться на оборонних позиціях і на місцях несення служби, в укриттях; весь особовий склад носить каски і бронежилети; проводиться перевірка засобів захисту, доукомплектування підрозділів зброєю (великокаліберними кулеметами, автоматичними гранатометами тощо); продовжується несення служби на контрольно-пропускних пунктах і спостережних постах; патрулювання припиняється відповідно до обстановки;

при “Бойовій тривозі”: усі підрозділи знаходяться на оборонних позиціях; КПП закриваються; особовий склад знаходиться на спостережних постах з метою отримання даних про обстановку; патрулювання припиняється.

Дії особового складу по кожному ступеню готовності визначаються інструкцією, яка повинна бути в кожному підрозділі. Інструкція розробляється штабом військової частини миротворчих сил.

399. Підготовка підрозділів здійснюється у відповідності до задач, які покладаються на миротворчу місію.

Спостереження організовується з метою нагляду, своєчасного виявлення та вчасного повідомлення про будь-яку ситуацію або інциденти, в тому числі збройні сутички сторін конфлікту.

Головними об’єктами спостереження являються військові об’єкти і пов’язана з ними діяльність, випадки порушення умов домовленостей, спостереження за лініями припинення вогню і демаркації.

Функцію спостереження виконують спостережні пости (пункти), контрольно-пропускні пункти (КПП), патрулі, крім того спостереження проводиться засобами електронного підслуховування та інспекціями.

Спостережні пости (СП) розгортаються з метою нагляду за всією діяльністю в районі миротворчих операцій: на лінії зіткнення конфліктуючих сторін, на кордонах і в середині буферної зони. В зоні відповідальності може бути розгорнута мережа спостережних постів у сполученні з мережею КПП і маршрутами (місцевістю) проведення патрулювання.

Залежно від умов обстановки й обсягу завдань до складу спостережного поста може бути включений взвод або 1-2 механізованих відділення на штатній техніці з необхідним запасом боєприпасів, засобами радіолокаційного огляду, нічного бачення і освітлення місцевості. Він обладнується в інженерному відношенні основними та запасними засобами зв’язку(телефон, радіозв’язок).

На спостережний пост (СП) покладаються - демонстрація сторонам, які знаходяться у конфлікті, і місцевому населенню присутності миротворчих сил; встановлення фактів порушення угоди про припинення вогню і проведення розслідування по них; спостереження за відведенням і переміщенням збройних формувань, важкого озброєння і техніки сторін, які знаходяться у конфлікті, у зазначені райони; забезпечення безпеки руху транзитного транспорту і припинення протиправних дій у відношенні до населення; спостереження за повітряним простором, прибережними районами, аеродромами, лініями припинення вогню, демаркаційними лініями в районі (секторі) відповідальності СП; підготовка доповідей про хід виконання завдань.

Для виявлення порушників встановлених угод у залежності від умов обстановки, позиції СП можуть розташовуватись як на рівнинній місцевості (у долині) так і на пагорбах. Спостережні пости, як правило, доцільно розташовувати поблизу населених пунктів, перехрестя доріг, мостів через водні перешкоди, дефіле, ярів, ущелин.

Під час рекогносцировки можливих місць розташування СП необхідно враховувати: розташування конфронтуючих сторін; які райони і напрямки необхідно утримувати під спостереженням; наявність між сусідніми СП прихованого від спостереження (“мертвого”) простору; умови взаємодії із сусідніми СП, КПП і патрулями; висоту розташування самого СП; географічні особливості місцевості.

Спостережні пости повинні легко розпізнаватися і забезпечувати захист військовослужбовців, які знаходяться на них.

Крім постійних пунктів спостереження можуть обладнуватись тимчасові та рухомі спостережні пункти (пости), яким вказується порядок ведення спостереження (вдень, вночі). Обладнання тимчасового СП аналогічно постійним пунктам спостереження.

Рухомий спостережний пункт (пост) (РСП) – це група військовослужбовців на штатній техніці чи на автомобілі, яка виконує завдання щодо спостереження за місцевістю, важливими об’єктами з метою виявлення порушень особливого режиму, а також затримання, огляду осіб, що порушують правила особливого режиму, і доставки їх до військової поліції (або місцевих органів влади), вилучення зброї і боєприпасів, інші завдання. До складу рухомого СП може входити до механізованого взводу зі штатним озброєнням.

Залишати спостережені пункти дозволено за командою командира, від якого він виділяється чи самостійно при наявності чітко вираженої загрози життю особового складу.

400. Для контролю за пересуванням людей і транспортних засобів у зоні роз’єднання (буферній, демілітаризованій зоні) створюється мережа контрольно-пропускних пунктів (КПП), які здійснюють свою діяльність у тісній взаємодії з СП і патрулями.

КПП встановлюються з метою: показати сторонам конфлікту і місцевому населенню району присутність миротворців; перевіряти, оглядати та реєструвати весь рух людей, майна та транспортних засобів до і від миротворчої зони, а також у зоні відповідальності; запобігати контрабандному перевезенню зброї, боєприпасів та вибухових речовин, а також вільному пересуванню екстремістів, терористів, осіб оголошених у розшук; блокування дороги і припинення або обмеження руху у відповідності до визначеного порядку; звітування про всю діяльність по команді.

КПП поділяються на стаціонарні (постійні) і рухомі (мобільні), крім того можуть розгортатися тимчасові, приховані та спровоковані перепускні пункти.

КПП також відрізняються рівнем обшуку, який вони повинні проводити (всі особи та засоби пересування, вибіркові обшуки).

При виконанні миротворчих завдань на більшості стаціонарних КПП задіються, як правило, взвод, який складається, як мінімум, з трьох відділень, кількість особового складу на інших КПП залежить від покладених завдань та умов обстановки.

На КПП покладається: огляд і перевірка людей, транспорту і вантажів, що перетинають зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону); запобігання проникнення порушників і незаконної доставки зброї, боєприпасів, вибухових речовин; блокування руху транспорту і людей (часткового чи повного); затримання громадян і транспортних засобів, що порушують встановлений режим поводження; спостереження за місцевістю.

Стаціонарні КПП розташовуються на перехрестях доріг, поблизу мостів, у вузьких долинах, на в’їздах (виїздах) у зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону) і функціонують цілодобово. У залежності від віддалення поста від місць дислокації підрозділу, наряд для несення служби на стаціонарному КПП може призначатись на термін до 3 діб, а при необхідності – і на більш тривалий термін.

Рухомі (мобільні) КПП розташовуються в місцях, які не контролюються стаціонарними КПП, мета їх дій полягає в зміцненні контролю та недопущенні неконтрольованого проникнення осіб і перевезення зброї, наркотичних речовин і контрабанди з однієї зони в іншу. До складу рухомого КПП входить не менше посиленого механізованого відділення на транспортних засобах (БТР), які повинні мати чіткі розпізнавальні знаки миротворчих сил. Місце розташування вибирається так, щоб бути несподіванкою для людей та транспортних засобів, що пересуваються. Рухомий КПП, як правило, функціонує в межах деякого часу. Після того, як його положення стає відомо і ефект дій зменшується, він знімається. Рухомі КПП виконують завдання у взаємодії з іншими КПП і СП, несподівано зупиняючи автомобілі та осіб на короткий час для швидких оглядів. Вони повинні знаходитися у постійному полі зору спостережних постів, з метою їх підтримки забезпечуються переносними загородженнями і щитами з написами, як для стаціонарних КПП.

Тимчасовий КПП може встановлюватись, як правило, пішим патрулем для перевірки осіб і транспорту на певній ділянці дороги, після чого він продовжує виконання завдань патрулюванням.

Прихований КПП створюється у разі необхідності затримання визначеного транспорту. Також він веде спостереження за рухом транспорту, але не зупиняє його.

Спровокований КПП встановлюється у відповідь на певний інцидент у конкретному місці, де перевіряються всі особи та транспорт.

401. Обов’язки особового складу КПП. Особовий склад КПП зобов’язаний: знати межі КПП; твердо знати завдання, обстановку і місцевість, що прилягає до КПП; забезпечити пропускний режим; припиняти порушення громадського порядку на визначеній території; вилучати зброю, боєприпаси, вибухові речовини в осіб, що не мають дозвіл на їх носіння; прихильно ставитися до пішоходів, водіїв і пасажирів; чемно розмовляти з людьми, не забороняти водію розмовляти з пасажирами; ввічливо просити осіб виконувати те, що треба, говорити нормально, не підвищувати голос; бути ввічливим під час обшуку, по можливості застосовувати металошукачі; бути спокійним, незалежно від власного почуття; завжди бути одягнутим згідно з вимогами Стройового Статуту.

Особовий склад КПП має право: перевіряти паспорти й інші документи, що засвідчують особу, здійснювати огляд транспортних засобів; затримувати і передавати представникам військової поліції, органів внутрішніх справ автотранспорт і осіб, які вчинили правопорушення; переслідувати осіб, які підозрюються у здійсненні злочинів і котрі чинили опір особовому складу; входити у житлові будинки (приміщення), приміщення підприємств, організацій і установ, використовувати їх транспорт (крім спеціального); при припиненні групових порушень суспільного порядку й інших антигромадських дій поблизу поста (маршруту), кордонів КПП у виняткових випадках застосовувати зброю.

Особовому складу КПП забороняється: залишати розташування поста; вступати в розмови зі сторонніми особами без службової необхідності; приймати і передавати будь-кому будь-які предмети; залишати зброю і боєприпаси без догляду, чи передавати їх будь-кому; грубіянити громадянам, вступати в суперечки з ними; досилати без необхідності патрон у патронник; кричати або виявляти нетерплячість, виражати будь-яку огиду; просовувати голову чи лікоть у вікно автомашини або відчиняти двері без дозволу; робити обшук жінок (без металошукача) або наказувати їм піднести руки догори; наставляти зброю прямо на жінок (крім випадків самооборони).

402. Проведення патрулювання – важлива частина всіх миротворчих операцій. Патрулювання проводиться з метою контролю за дотриманням умов угоди про припинення вогню; збору інформації; перевірки ділянок, що не проглядаються з СП; демонстрації присутності миротворчих сил; моральної підтримки ізольованої громади; контролю позицій, які покинуті ворогуючими сторонами; забезпечення організації “засідок” у місцях можливого проникнення порушників у зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону); спостереження за ізольованими і тимчасово не використовуваними СП; захисту представників сторін конфлікту чи місцевого населення від можливих провокацій; вклинення між конфліктуючими сторонами у випадку виникнення напруженості; запобігання спроб проникнення в зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону).

Патрулювання здійснюється різними способами. Вибір способу залежить від місцевості, розміру району операцій і обладнання, яке використовує миротворчий контингент.

Патрулі, у залежності від способу несення служби та завдань, поділяються на піші (у тому числі для далекої розвідки, для дій у “засідці”, для вклинення між ворогуючими сторонами, спеціальні); на автомобілях (БТР, БМП); повітряні; морські (річкові).

Піші патрулі складають основу системи патрулювання і можуть бути у кількості до механізованого відділення, але не менше трьох осіб.

Патрулі далекої розвідки виконують те ж саме завдання, що і піші, але залишаються у призначеному районі кілька днів. Вони, як правило, призначаються у складі одного відділення і забезпечуються додатковим спорядженням.

Патрулі в “засідці” призначені для запобігання проникнення людей, техніки, зброї та боєприпасів у зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону), їх кількості – до механізованого відділення, але не менше трьох осіб.

Патруль для вклинення між ворогуючими сторонами споряджається для запобігання відкриття вогню і подальших зіткнень між сторонами. По кількісному складу він може бути від відділення до роти.

До спеціальних патрулів відносяться: патрулі в міських районах; інженерні патрулі.

Патрулювання в місті та під час комендантської години здійснюється вулицями, що ведуть до майданів і головних вулиць. Патрулі можуть перевіряти кінотеатри та ресторани, а також інші місця, де збирається населення. Патрулі повинні забезпечувати безпеку місцевому населенню.

Інженерні патрулі – призначені для перевірки ділянок доріг, стежок, ділянок місцевості та об’єктів на наявність мін, мін-пасток,  саморобних вибухових пристроїв з подальшим їх вилученням та знищенням (ліквідацією) або їх позначення.

Патрулі на машинах (БТР, БМП) застосовуються у випадках, коли патрулювання потрібно здійснити на великій площі чи мало вивченій ділянці місцевості, коли існують обмеження щодо свободи руху миротворців, які встановлені сторонами конфлікту; коли склад миротворчого контингенту невеликий, але він має значний район відповідальності.

Повітряні патрулі застосовуються для контролю важкодоступної для інших видів патрулів місцевості, ведення спостереження з літаків, вертольотів, дистанційно безпілотних літальних апаратів (ДБЛА) оснащених теле і фотоапаратурою. Перед здійсненням повітряного патрулювання всі конфліктуючі сторони зобов’язані укласти відповідні угоди й обговорити всі умови та обмеження.

Озброєння і військова техніка патрулів для вклинення між ворогуючими сторонами, спеціальних патрулів, патрулів на машинах (БМП, БТР) оснащується для її радіоелектронного захисту від ураження радіокерованими вибуховими пристроями малогабаритними передавачами перешкод.

403. При організації патрулювання враховуються: загальна обстановка в районі проведення операції; тривалість патрулювання, конкретні завдання патруля, а також наявність резерву сил підсилення; ділянки місцевості, що не проглядаються з СП і КПП; можливі ділянки проникнення порушників у зону роз’єднання (буферну, демілітаризовану зону); ставлення місцевого населення до ворогуючих сторін на маршруті патрулювання; дати проведення релігійних, національних й інших місцевих свят; наявність мінних полів і фортифікаційних спорудь; необхідність патрулювання вночі чи в складних погодних умовах.

Планування патрулювання включає: визначення маршрутів, графік прибуття і вибуття патрулів, їх кількість, склад і завдання.

При організації патрулювання слід врахувати, що необхідно періодично змінювати маршрути патрулів, час відбуття й прибуття, кількість патрулів, розмір патрулів, склад патрулів, а також можливість мінування місцевості ворогуючими сторонами.

Склад патруля залежить від ситуації в районі операції, тривалості патрулювання та завдань, які на нього покладаються. Патрулі можуть мати особливі групи: снайперів, інструкторів-собаківників і персонал для виявлення мін і бомб.

404. Спорядження патрулів включає: особисту зброю, засоби зв’язку, пакети першої медичної допомоги, продовольство, воду, а також інше майно, виходячи з конкретної обстановки.

Під час виконання завдань патруль повинен: дотримуватись вимог інструкції й маршруту патрулювання; зміни робити тільки з дозволу начальника, який призначив патруль; вести запис спостережень за місцем і часом; негайно повідомляти в штаб про будь-яку спробу завадити просуванню по маршруту; підтримувати безперервний зв’язок зі штабом і підрозділами в районі патрулювання; вести записи про стан доріг і стежок на маршруті, характер місцевості, наявні перешкоди, включаючи мінні поля, передислокацію збройних формувань ворогуючих сторін та про всі зміни в районі патрулювання; забезпечити збереження зброї, карт, документів і спорядження.

405. База миротворчих сил (підрозділів) може змінюватись залежно від завдання та ситуації в регіоні, але, як правило, основними її складовими є: командування; штаб; приміщення чергового (наряду); розвідувальна група (спостерігачі); підрозділ швидкого реагування; підрозділ охорони бази; підрозділ тилового забезпечення; підрозділ технічного забезпечення; приміщення для особового складу; сховища для техніки та для всього особового складу бази на випадок обстрілу з мінометів або ракетами; повітряно-оперативна група (якщо така є); система пасивної охорони навколо границі бази миротворчих сил.

Організація безпеки миротворчих підрозділів – одне з основних завдань. Командир підрозділу несе персональну відповідальність за дотримання максимальної безпеки підрозділу під час проведення миротворчих операцій, для чого на підставі розвідувальних даних, що постійно уточнюються, повинен визначати ступінь потенційної загрози і своєчасно прийняти рішення щодо забезпечення безпеки свого підрозділу.

Особливу увагу при захисті власних об’єктів необхідно приділяти захисту позицій, штаб-квартири, матеріально-технічних засобів і місць розташування. Миротворчі сили повинні бути у постійній бойовій готовності для протидії можливим нападам ворожих груп. Найбільш загрозливі дії для миротворчих сил діляться на три категорії: безпосередній вогонь на ураження чи обстріл позицій миротворчих сил; загрозу здійснення терористичних актів із застосуванням вибухових пристроїв проти миротворчих підрозділів чи місць їх розташування; намагання викрасти зброю, набої у миротворчих сил чи з місць їх розташування.

Під час захисту об’єктів потрібно постійно враховувати можливість вибухів мін дистанційного управління, вибухових пристроїв у автомашинах, ракетних обстрілів та обстрілів із мінометів.

Необхідно обмежувати кількість розміщення особового складу на одному посту, щоб не стати приваблюючою ціллю для терористів.

Радіоелектронний захист об’єктів від ураження радіокерованими вибуховими пристроями здійснюється шляхом встановлення на найбільш небезпечних напрямках на контрольованій території у стаціонарному варіанті малогабаритних передавачів перешкод.

406. Охорона та оборона важливих об’єктів здійснюється з метою запобігання терористичним актам щодо виведення їх з ладу.

Для охорони об’єкта виставляються сторожові пости, застави, засідки, секрети і пости спостереження на підступах до об’єкта, а також організовується безпосередня охорона об’єкта парними патрулями і вартовими. Планування охорони та оборони важливих об’єктів здійснюється так само, як і в умовах стабілізаційних дій.

407. Гуманітарна допомога надається з метою стабілізації обстановки в районі конфлікту, яка б сприяла більш якісному виконанню завдань миротворчих сил. Гуманітарна допомога може надаватись владі країни перебування і місцевому населенню.

Гуманітарна допомога владі включає: збір інформації про розміщення, переміщення та потреби біженців; транспортування вантажів із пунктів гуманітарної допомоги в місця призначення; надання транспорту для біженців, евакуації поранених і хворих; надання допомоги в будівництві наметових містечок, у відновленні суспільно важливих будівель; надання техніки; участь у розшуку зниклих.

Гуманітарна допомога місцевому населенню включає: забезпечення продовольством, предметами і речами першої необхідності; надання допомоги в проведенні польових робіт, відновленні житла; посередництво в переговорах (суперечках) про право на землю, воду, волю пересування у конкретних районах та з інших питань; медичну допомогу.

408. Головною метою конвою є забезпечення безпеки перевезення людей та вантажів через території та населені пункти, де проживає населення однієї із ворогуючих сторін. Організація перевезень буде залежати від типу перевезення і способу (наземний, повітряний, водний). Облікова документація конвою ведеться під час здійснення конвою та після його завершення.

Під час здійснення конвою необхідно: дотримуватись правил прихованості та таємності під час планування і видання наказів та розпоряджень; суворо дотримуватися дисципліни маршу під час пересувань; змінювати шляхи і часовий розклад перевезень; організовувати і відряджати підрозділи охорони з метою надійного та ефективного забезпечення супроводження під час пересувань і зупинок; мати постійний зв’язок із повітряною і вогневою підтримкою на випадок засідки, вищим командуванням і по можливості із силами держави-господаря; розподілити провідників, комунікаційне обладнання і зброю по колоні; зібрати інформацію у місцевого населення щодо спланованого маршруту; здійснювати заходи, в тому числі використовувати службових собак із метою запобігання та викриття засідок.

Старший конвою, після отримання завдання на здійснення конвою, повинен провести детальний аналіз запропонованого маршруту з урахуванням розміщення сил ворогуючих сторін, уважно вивчити маршрут руху конвою, рельєф місцевості на маршруті, якість доріг, найбільш небезпечні гірські ділянки маршруту, особливу увагу звернути на вивчення населених пунктів, через які проходить маршрут конвою (національність населення, політичні погляди, кримінальна обстановка).

Старший конвою за день до виконання завдання отримує у органів місцевої влади списки людей, майна та автотранспорту, які необхідно конвоювати, при цьому він перевіряє щоб серед цих людей не було осіб, які розшукуються за скоєння військових або інших злочинів.

У всіх конвоях повинно бути не менше двох транспортних засобів, і як мінімум  два озброєних військовослужбовці. Організація охорони, склад конвою залежить від кількості транспортних засобів і типу вантажу. Якщо необхідно, для захисту конвою використовуються БТР: один попереду, один у середині і один у кінці колони.

БТР, а в окремих випадках і транспортні засоби, для захисту від ураження радіокерованими вибуховими пристроями, у тому числі саморобними, оснащуються малогабаритними передавачами перешкод.

Постійні конвої, які перевозять матеріали, особовий склад, продукти харчування, пошту і гроші, повинні використовувати встановлені маршрути, і тільки в окремих випадках (блокада доріг, напружена ситуація тощо) їх маршрути можуть змінюватися.

Для розвідки маршруту попереду конвою можуть застосовуватись вертольоти. Причепи для автомобілів (зменшують мобільність) в конвої не використовуються.

Особисте спорядження для особового складу конвою: військова форма; бронежилет; особиста зброя з трьома магазинами; берет ООН, польовий кашкет або шолом; продовольство і вода; додатковий одяг відповідно до погоди.

Крім цього, конвой повинен мати: карти всього маршруту; сигнальний пістолет або освітлювальні ракети; письмові інструкції щодо різних ситуацій (блокади доріг, випадки нальотів, використання альтернативних маршрутів тощо); радіозв’язок; плакат на останньому транспортному засобі англійською і місцевою мовами з текстом: “Конвой ООН, не обганяти”; аптечки у всіх транспортних засобах.

Конвой здійснює постійний зв’язок по радіо зі штабом (оперативним відділенням) і в середині колони. Принаймі одна радіостанція повинна бути для підтримки зв’язку зі штабом (оперативним відділенням) на основній або запасній частоті, а також старший конвою повинен мати зв’язок з останнім транспортним засобом. Доцільно мати зв’язок з усіма транспортними засобами конвою.

409. Під час супроводу офіційних (високо посадових) осіб силами миротворчих підрозділів, планування заходів аналогічне плануванню супроводу колон. Разом із цим основні зусилля зосереджуються на забезпеченні гарантованої безпеки особи, супроводження якої проводиться. Для забезпечення супроводження офіційних (високо посадових) осіб розробляється план, який включає порядок дій при атаці на особу, яку супроводжують, при посадці і висадці з транспортного засобу, порятунку цих осіб на випадок нападу, а також виділяється достатня охорона в місцях, де високопоставлені особи переходять з одного виду транспорту до іншого.

До розробки і виконання плану супроводу офіційної особи допускається обмежене коло осіб. Старший конвою затверджує список осіб, яким дозволяється мати доступ до високопоставлених осіб під час їх супроводження. Призначення і склад підрозділу супроводу офіційної особи здійснює командир миротворчого підрозділу, користуючись міркуваннями забезпечення найвищої безпеки.

410. Миротворчі підрозділи можуть розташовуватись поблизу зон минулих боїв, а також у місцях, де конфліктуючі сторони робили установку мін та інших вибухових пристроїв. У цьому випадку необхідно виявити й позначити мінні поля (окремі міни), по можливості вилучити (знищити) або ліквідувати їх, дотримуючись заходів безпеки, вчасно інформувати про це особовий склад.

Усі мінні поля реєструються або позначаються знаками єдиними для всіх національних контингентів. Крім цього, особовий склад повинен знати відповідні способи позначення мінних полів конфліктуючих сторін.

Позначенням мінних полів займається інженерно-саперний підрозділ миротворчих сил. У штабі миротворчих сил та інженерно-саперному підрозділі ведеться карта всіх мінних полів, у кожному підрозділі ведеться карта мінних полів свого району (сектора) відповідальності.

При виявленні мін викликаються сапери, які після обстеження ділянки роблять офіційний висновок щодо класифікації мінної обстановки.

Класифікація мінної обстановки здійснюється за чотирма варіантами: перший – наявність мін встановлена точно; другий – наявність мін підозрюється; третій – мін не виявлено, але потрібна більш ретельна перевірка; четвертий – відсутність мін встановлена точно.

Знаходячись у замінованому районі, необхідно: по можливості мати карту мінних полів; пересуватися по дорогах із твердим покриттям, по дорогах і стежках, якими користуються щодня; при з’їзді з дороги варто вибирати кам’янистий грунт, у якому важче замаскувати міни і боєприпаси.

411. Всебічне сприяння переговорам із представниками конфліктуючих сторін і місцевими органами влади проводиться з метою запобігання зростання напруженості, а також досягнення компромісу між ними. Завдання переговорів: визначити й уточнити розбіжності сторін; вирішити суперечку чи запобігти її ескалації; врегулювати конфлікт чи хоча б звузити його розмах. Результатами переговорів можуть бути: підписання угоди – письмового документа про урегулювання, яке підписує командир підрозділу миротворчих сил і командир підрозділу (формування) протилежної сторони; досягнення порозуміння – письмовий документ про урегулювання, який з політичних причин ніким не підписується; досягнення домовленості – усного урегулювання між сторонами (навіть усну домовленість необхідно детально запротоколювати).

412. Виконання ремонтно-відновлювальних робіт і надання медичної допомоги у випадках масових поранень здійснюється в умовах необхідності термінового захисту населення, запобігання розвитку чи зменшення впливу різноманітних НС шляхом виконання рятувальних та інших невідкладних заходів. Виконання цих заходів миротворчими підрозділами, в багатьох випадках, практично аналогічно участі механізованих підрозділів у специфічних діях, пов’язаних з ліквідацією НС на власній території.

Рятувальні та інші невідкладні заходи починаються відразу ж у міру готовності сил і засобів для їх проведення, ведуться безперервно з необхідною заміною рятівників і ліквідаторів при дотриманні техніки безпеки.

Метою проведення рятувальних та інших невідкладних заходів (Р і ІНЗ) в осередках масового ураження є рятування людей та надання медичної допомоги ураженим, локалізація аварій та усунення пошкоджень, які перешкоджають проведенню рятувальних і відновлювальних робіт.

Рятувальні заходи включають: розвідку маршрутів висування формувань і об’єктів робіт; локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах висування і на ділянках робіт; пошук уражених і витягування їх із пошкоджених та палаючих будинків, загазованих, затоплених, задимлених приміщень, із завалів; розкриття зруйнованих, пошкоджених, завалених споруд і рятування людей, які там знаходяться; подачу повітря в завалені споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою; надання першої медичної допомоги ураженим та евакуація їх до лікарських установ; виведення (вивезення) населення з небезпечних зон у безпечні райони; санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільськогосподарських тварин, дезактивацію та дегазацію техніки, засобів захисту, одягу, продовольства, їжі, води, фуражу.

Інші невідкладні заходи включають: влаштування проїздів (проходів) у завалах і в зонах ураження; локалізацію аварій на газових, електричних мережах з метою забезпечення умов для проведення рятувальних робіт; укріплення чи руйнування конструкцій будинків і споруд, які загрожують обвалом і перешкоджають безпечному руху та проведенню рятувальних робіт; ремонт і відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв’язку та комунально-енергетичних мереж із метою забезпечення рятувальних та інших невідкладних робіт, а також захисних споруд для укриття людей у випадку повторних надзвичайних ситуацій; пошук, знешкодження та знищення боєприпасів, що не розірвалися та інших вибухонебезпечних предметів.

Надання медичної допомоги включає комплекс діагностично-лікувальних заходів, які надаються потерпілому та хворому невідкладно при травмах, отруєннях тощо, з метою повернути або підтримати життєво важливі функції організму та зменшити загрозу для життя під час виникнення ускладнень.

Перша медична допомога надається на місці отримання травми, в медичному пункті (в місці розташування миротворців) та під час евакуації до лікувального закладу.

413. При підготовці підрозділів звертається увага на те, що зміст і призначення системи правил застосування сили при виконанні миротворчих завдань відрізняється у збройних силах держав світу. Загальна система розрізняє:

накази, які надаються вищими посадовими особами підлеглим (правила застосування сили, правила ведення бойових дій);

накази особовому складу, який носить зброю (наказ на відкриття вогню).

Нижнім рівнем для правил застосування сили є право на самооборону, тому що правила застосування сили не можуть обмежити право на самооборону. Зовнішньою межею правил застосування сили є міжнародне право, у тому числі і міжнародне гуманітарне право, оскільки правила застосування сили не можуть дозволити те, що заборонено цим правом.

Для кожної визначеної форми і виду участі у миротворчій діяльності, типу миротворчої операції розробляються конкретні правила застосування сили, які повинні відповідати п’яти загальноприйнятим умовам: бути чіткими та стислими; уникати надмірного вживання спеціальної термінології; бути адаптованими для тих, кому вони призначені; поділятися за визначеними завданнями; бути легкими для розуміння, запам’ятовування та застосування.