Якщо Тарас Шевченко - батько української нації,
а Михайло Грушевський - державності,
то Зиґмунд Фройд - батько української політики
Бо те, що Степан Хмара зголосився взяти на поруки Надію Савченко,
вкотре потвердило, що в українській політиці існує дві професії:
"боротися за Україну" і "розбудовувати Україну",
котрі співвідносяться із двома фундаментальними
принципами людської психіки, описаними якраз Зиґмундом Фройдом.
От Леонід Данилович розбудовував Україну: прийняття Конституції/введення національної грошової одиниці - гривні/приборкання сепаратизму/створення вертикалі влади/українізація шкільництва/законодавче закріплення евро- і евроатлантичних зовнішньополітичних векторів України і пропаґування цього в суспільстві - це все результати двох його каденцій, що унеможливили перетворення України на failed state - як це трапилося тоді ж з Молдовою і Грузією.
"Патріоти" ж "боролися за Україну" і, зайняті цією боротьбою, не змогли навіть розпізнати ще стару і давно опубліковану американську методичку, що її було ретельно втілено у т. зв. "справі Ґонґадзе" і акції "Україна без Кучми".
Результат: зовнішньополітична блокада України, сходження Віктора Володимировича і підписання угоди про ЄЕП.
"Патріоти" виявилися нездатні ані оцінити результати своєї діяльності, ані навіть хоча б поставити собі запитання CUI BONO? CUI PRODEST? - перше запитання на римському суді.
Те ж саме з Петром Олексійовичем: стабілізувавши лінію фронту, мінімізувавши людські втрати на ньому - зокрема, через Мінські домовленості, причому так, що виконання їх в частині, Україні не вигідній, де-факто неможливе - і цим так само унеможлививши перетворення України на failed state - він отримав від "патріотів", що, знову ж таки, продовжують "боротися за Україну", звання де-факто "головного ворога".
Виявляється, найголовніший ворог "патріотів" сидить не в Кремлі, а на Банковій, і в Кремлі - судячи із численних заяв кураторів і спікерів, закріплених "по украинскому вопросу" - дотримуються тієї ж самої думки.
Мова йде не про "руку Кремля", хоча проплаченої аґентури вистачає, як і useful idiots: це просто домінування в психіці одного з двох принципів, описаних Зиґмундом Фройдом - задоволення чи реальності.
Принцип задоволення: Хочу єдину українську Україну без оліґархів і з европейським правосуддям в НАТО І ЕС!
Принцип реальності: Будь-яка влада має на щось опиратися, якщо корупція може зробити некеровану країну керованою, її слід вбудувати в систему влади, водночас поставши її під точковий приціл репресивних орґанів.
Принцип задоволення: Хочу повномасштабної війни із Росією! Усі на фротн! За Україну! Покажем москалям! Ні ганебним Мінським домовленостям!
Принцип реальності: Повномасштабна війна із ядерною державною зі значно сильнішою армією буде самогубством української держави, її треба всіляко уникати, треба затягувати час, треба максимально переводити її на міжнародні переговорні майданчики.
Принцип задоволення: Саакашвілі ворог? Чому не сидить Медведчук?!! Ганьба! Порошенко - кум Путіна!!!
Принцип реальності: Війну із "гарячої" фази треба максимально переводити на міжнародні переговорні майданчики; якщо цьому сприяють союзники ворога, вони автоматично стають і нашими союзниками; у гібридній війні має бути якомога більше каналів зв'язку із ворогом.
Принцип задоволення: Хочу зниження цін на продукти і комунальні послуги! Тарифний ґеноцид! Зубожіння! Хочу долар по 8 гривень!
Принцип реальності: Жодна держава, що де-факто перебуває у стані війни, не здатна підтримувати рівень життя своїх громадян хоча б на такому самому рівні, як в мирний час, не кажучи вже про його підвищення.
Принцип задоволення: Чому не сидять діячі попереднього режиму? Хочу посадки Ахметова, Новінського, Бойка. Порошенко - такий самий!
Принцип реальності: Будь-яка влада має на щось опиратися; якщо союз із ворогом дозволить тобі зробити ситуацію керованою, уклади його.
Принципи незнищенні, на те вони і фундаментальні принципи людської психіки - в когось домінує один, в когось інший.
Проте:
За Зиґмундом Фройдом, принцип задоволення співвідноситься зі ще одним принципом - Нірвани, тобто потягом до смерті.
"Здобудемо українську державу або помремо в битві за неї!"
